Запор: діагностика, анамнез.

При зборі анамнезу детально розпитують про всі проявах запору – частоту стільця, характері калу, напруженні і почутті задоволеності актом дефекації. Велике значення має тривалість запору: якщо він з’явився недавно, перш за все необхідно виключити пухлину кишечника. З’ясовують також, чи є біль у животі, метеоризм, ознаки ураження верхніх відділів ШКТ, ознаки ураження сечових шляхів, чи приймав хворий проносні і як довго. Дуже важливо виявити ознаки тривожних і емоційних розладів, а також дізнатися, не приймає хворий психотропні препарати.

Запор: діагностика, фізикальні дослідження

При фізикальному дослідженні важливо виявити захворювання, що сприяють запору. Проводять неврологічне обстеження, в першу чергу оцінку вегетативних функцій. При обстеженні живота звертають увагу на післяопераційні рубці, метеоризм, ознаки копростазу. При огляді області заднього проходу і пальцевому ректальному дослідженні вдається виявити різні деформації, атрофію м’язів сідниць, стеноз заднього проходу або тріщину заднього проходу, випадання прямої кишки, пухлина прямої кишки, каловий завал. Для виявлення ректоцеле і випадання прямої кишки іноді треба попросити хворого натужитися. У відповідь на легкий укол шкіри промежини повинно виникати рефлекторне скорочення зовнішнього сфінктера заднього проходу (анальний рефлекс).

При фізикальному дослідженні можна виявити також різні ускладнення, пов’язані як із самим запором, так і з його лікуванням. Іноді саме ці ускладнення змушують хворого звернутися до лікаря

Запор: діагностика, дослідження

При ректороманоскопії та колоноскопії можна виявити меланоз товстої кишки – ділянки слизової коричнево-чорного кольору. Він виникає при тривалому прийомі проносних, що містять антраглікозіди. Ще одна ознака зловживання проносними – зникнення гаустр товстої кишки при ендоскопії та ірігоскопії. Остання дозволяє також виявити пухлини товстої кишки, мегаколон та мегаректум.

Якщо виявляються характерне для хвороби Гіршспрунга звуження ділянки товстої кишки і розширення вищерозміщених відділів, то для підтвердження діагнозу можна провести біопсію стінки прямої кишки (при хворобі Гіршспрунга відсутні нейрони міжм’язового сплетення).

При важкому запорі без явних причин та неефективності звичайного лікування проводять функціональні дослідження товстої кишки. При рідкому стільці вимірюють швидкість пасажу калових мас в товстій кишці. Для цього хворому дають всередину рентгеноконтрастне речовина і потім роблять повторні знімки черевної порожнини або до тих пір, поки 80% речовини не буде виведено з калом (у нормі у дорослих – не більше 70 год), або до закінчення певного часу. Збільшення часу евакуації – ознака атонії товстої кишки.

Проводять також ректальну манометр, при якій вимірюють тиск в прямій кишці у спокої, при довільному скороченні сфінктера заднього проходу і при роздуванні в прямій кишці балончика (для оцінки розтяжності та чутливості до розтягування прямої кишки).

При синдромі подразненої кишки розтяжність прямої кишки знижена, а при мегаректум – розтяжність прямої кишки підвищена.

Порушення розслаблення сфінктера заднього проходу характерно для анального спазму, повна відсутність розслаблення – для хвороби Гіршспрунга.

Іноді проводять також ЕМГ зовнішнього сфінктера і дефекаціонного проктографію – в пряму кишку вводять густу (консистенції калу) суспензію сульфату барію, а потім проводять рентгенографію під час дефекації.

Comments are closed.