Ядерний матрикс: структура.

Початок вивченню структури ядерного матриксу поклала робота [Збарський І.Б., Дебова С.С., 1948], в якій після обробки ядер печінки щурів 2 М NaCl був виявлений “залишковий” ядерний компонент. Логічним завершенням цієї проблеми служить монографія [Збарський І.Б., Кузьміна С.В., 1991], в якій детально проаналізовано сучасне уявлення про склад ядерного матриксу, його структурі та регуляторної функції в процесах реплікації і транскрипції ДНК. Електронна мікроскопія виявляє в ядерному матриксі периферичну ламін, що представляє собою фіброзний шар ядерної оболонки з порового комплексами, внутрішньоядерної фібрилярні-гранулярну мережу та екстраговані ядерця [Збарський І.Б., Кузьміна С.В., 1991]. З ядерного матриксу за допомогою 4%-ного тритона Х-100 можна ізолювати препарат “ламінапоровий комплекс”, який складається на 95% з негістонових білків (НГБ) (три поліпептиду по 67 кДа) та неідентифікованих фосфоліпідів [Aaronson R.Р., 1977 ]. Після видалення гепарином (але без ДНКази) хроматину і гістонів з хромосом залишається білковий остов, до якого прикріплені суперспіралізованние петлі ДНК [Laemmli UK et al., 1978]. Як правило, ядерний матрикс в основному складається з негістонових білків (80-90%) і мінорних кількостей ДНК, РНК, фосфоліпідів і нейтральних ліпідів. Зміст цих компонентів, особливо ДНК, РНК і ліпідів, залежить від обробки ядер 2 М NaCl, детергентами і нуклеазами. Типовий склад ядерного матриксу різних клітин представлений в роботах [Алесенко А.В. et al., 1982, Berezney R. and Coffey D.S., 1976, Berezney R. and Coffey D.S., 1977].
Ядерний матрикс є досить складним комплексом елементів, функціонально і структурно інтегрованих один з одним. Деякі дослідження примушують припустити, що структурну єдність ядерного матриксу обумовлено метало-протеїновими взаємодіями, подібними мають місце під час виділення матриксу за методиками, що базуються на включенні іонів кальцію або міді (Lebkowski JS and Laemmli UK, 1982), а також магнію (Bouvier D. , 1985). Препарати матриксу, отримані з використанням іонів магнію, були насичені залишковими RNP-комплексами, які формують стійку до дії іонної сили внутрішньоядерної мережу. Обробка РНК-азами в присутності ЕДТА і при низькій іонній силі змінює морфологію внутрішньоядерної мережі, що підтверджує біохімічну роль іонів магнію (Bouvier D., 1985).
Внутрішня фібрилярних мережу виявляє набагато більшу лабільність у порівнянні з ядерної ламін.
Відомо [Збарський І.Б., Кузьміна С.В., 1991, Shaper J.Н. et al., 1978], що ядерний матрикс відіграє важливу роль в ініціації синтезу та реплікації ДНК, а також у синтезі, процессингу і транспорті РНК.

Comments are closed.