Вітчизняна дерматоонколога.

Вітчизняна дерматоонколога довгі роки значно відставала від зарубіжної, хоча вітчизняні патологоанатоми в періодичній літературі неодноразово давали опису окремих пухлин шкіри. Зокрема, А.І. Абрикосів в 1925 р. вперше описав зернистоклітинна пухлина, яка тепер названа його ім’ям (пухлина Абрикосова), а багато вітчизняних дерматологи традиційно велику увагу приділяли вивченню лімфопроліферативних захворювань шкіри. Однак новоутворення шкіри, будучи розділом «малої онкології», займали своєрідне становище, так як хворі з шкірними пухлинами рідко потрапляли в спеціалізовані онкологічні лікувальні установи, не виявляли до них інтересу і дерматологи, в результаті чого більшість таких хворих виявлялися в сфері діяльності лікарів поліклінік, що не сприяло глибокому вивченню пухлин шкіри [2]. Недостатніми знаннями з цього питання володіли і більшість патологоанатомів, тим більше, що морфологічна діагностика пухлин шкіри відрізняється значними труднощами через їх надзвичайного різноманіття і складності будови. В силу обставин, що склалися радянські морфологи були мало знайомі з іноземною літературою, зокрема, зі спеціальними монографіями, в яких морфологія пухлин шкіри була представлена ​​на сучасному рівні. Тим часом вітчизняні монографії, присвячені Гістопатологія шкірних хвороб, містили дуже мало відомостей про гістологічному будові пухлин. Навіть в багатотомному «Керівництві по патологічній анатомії» в розділі «Пухлини шкіри» були наведені лише найбільш часто зустрічаються форми.

Винятком була монографія Д.І. Головіна (1958) «Епітеліальні пухлини шкіри», в якій автор, грунтуючись на даних літератури та своєму власному досвіді, досить докладно виклав морфологію більшості епітеліальних пухлин шкіри. Автором була запропонована класифікація пухлин шкіри, заснована на схожості пухлинних структур з нормальними елементами шкіри. Важливий момент цієї класифікації – виділення вад розвитку шкіри та істинних пухлин.

Переломним в історії вітчизняної дерматоонкології був 1973 рік, коли практично одночасно з’явилися два фундаментальних вітчизняних керівництва по гістологічної діагностики шкірних новоутворень – монографія «Епітеліальні пухлини і вади розвитку шкіри» А К. Апатенко і «Атлас діагностичних біопсій шкіри» А.М. Віхерт, Г.А Галіл-Огли і К.К. Порошина. Ці книги відповідали всім сучасним вимогам онкоморфологів і залишилися актуальними до теперішнього часу.
пухлина шкіри

У своїй книзі А К. апатії до запропонував класифікацію епітеліальних пухлин шкіри, в основу якої були покладені гістологічні та Гістогенетичний принципи. Джерелом розвитку пухлин, на його думку, могли служити:
1) епідерміс і його ембріональні елементи;
2) епідермальний кіста;
3) волосяний фолікул і його ембріональний зачаток;
4) сальна заліза і її ембріональний зачаток;
5) еккрінние і апокрінние потові залози і їх ембріональні зачатки:
6) комбінація елементів епідермісу, дерми, придатків шкіри і їх ембріональних зачатків.

Кожен з цих джерел, на думку автора, міг послужити основою для виникнення вад розвитку, доброякісних пухлин, пухлин з местнодеструіру-ющим зростанням, передракових станів або внутрішньоепітеліального раку, злоякісних пухлин (раку). АК.Апатенко у своїй класифікації в розділ злоякісних пухлин шкіри ввів, поряд з пухлинами з відносно чіткої диференціюванням, поняття «недиференційований рак шкіри» – Анапластичний рак, будова якого не дозволяє судити, чи розвинувся він з епідермісу або з придатків шкіри.

AM. Віхерт, ГА Галіл-Огли і К.К. Порошин розділили пухлини і пухлиноподібні вади розвитку шкіри в залежності від їх гістогенезу на три великі і різноманітні в морфологічному відношенні групи.

1. Пухлини епітеліального походження, джерелом зростання яких служать елементи епідермісу і придатків шкіри.
2. Пухлини нейроектодермального походження, представлені як новоутвореннями, які не мають певної органної локалізації, так і ново-виникаючими переважно в шкірі (невуси і меланоми).
3. Пухлини мезенхімального походження – фібробластичного, ліпобластіческіе, ангіобластіческіе, міобластіческіе і кровотворні. У цій групі також є новоутворення, що зустрічаються переважно в шкірі, наприклад леіоміома з м’язових елементів стінки замикаючих судин або Гломусангіома.

Comments are closed.