Вагініти і вагінози – хвороби нашого часу.

В структурі гінекологічних захворювань на сьогоднішній день перше місце займають інфекційно-запальні процеси в статевих органах. Найбільш поширеними варіантами патології нижнього відділу статевого тракту є молочниця (кандидозний вульвовагініт), неспецифічний вагініт та бактеріальний вагіноз. Самі ці захворювання не представляють серйозної загрози для життя і здоров’я жінки, чого не можна сказати про їх ускладненнях. Насправді, саме ці три захворювання найчастіше призводять до розвитку послеабортной і післяпологовий інфекційної патології, стають причиною передчасних пологів, народження маловагих дітей та внутрішньоутробного інфікування плода. Тому виявлення та лікування запальних захворювань, що вражають піхву, є першочерговим завданням акушерів-гінекологів.
Кандидозний вульвовагініт: «весела молочниця»

Практично немає такої жінки, яка протягом життя ні разу не зіткнулася б з проявами молочниці – це захворювання хоча б один раз відзначається у 80% жіночого населення нашої планети, а у 40% жінок випадки молочниці, незважаючи на проведене лікування, повторюються з певною регулярністю, тобто захворювання носить рецидивуючий характер. Факторами, що провокує розвиток захворювання і виникнення загострень кандидозу, є прийом антибіотиків, оральних контрацептивів та інших гормональних препаратів, вагітність, порушення імунітету.

Збудники молочниці – дріжджоподібні гриби роду Candida (звідси назаніе-синоніми захворювання – кандидоз, дріжджовий кольпіт). Причому в 80% випадків захворювання виникає завдяки одному виду кандид – C. Albicans. І це не так погано, оскільки запалення, викликаного C. Albicans, більшою мірою піддається лікуванню, ніж процеси, викликані іншими представниками сімейства (наприклад, C. glabrata, C. Tropicalis), що характеризуються хронічним перебігом і стійкістю до противогрибковой терапії. Протягом кандидозу виділяють три форми: кандідоносітельство, гострий кандидоз хронічний кандидоз.

Кандідоносітельство – це така форма захворювання, при якому у хворого повністю відсутні будь-які скарги, однак мікроскопічне дослідження вагінальних виділень виявляє структури грибків.

Гостра форма кандидозу характеризується поєднанням наступних ознак

Рясні виділення із статевих шляхів різного кольору та консистенції (частіше – білі, схожі на вершки або сир) з нерізким кислуватим запахом.
Свербіння і печіння в області піхви і зовнішніх статевих органів. Характерно постійна присутність цих симптомів, або вони посилюються в другій половині дня, ввечері, вночі. Сверблячка супроводжується расчесам, призводить до порушення сну, формуванню нервових розладів.
Набряк, почервоніння, висипання на шкірі і слизових піхви і зовнішніх статевих органів.

Про хронічній формі кандидозу говорять в тих випадках, коли протягом року захворювання повторюється більше 4 разів. Симптоми хронічного кандидозу аналогічні таким при гострій формі захворювання, проте вони характеризуються меншою виразністю, наявністю зв’язку між загостреннями захворювання і фазою менструального циклу (симптоми виникають за тиждень до місячних і стихають під час менструації).

Найбільш частими ускладненнями молочниці є дріжджовий сальпінгіт (запалення маткових труб), ендометрит (запалення слизової оболонки матки). При зниженому імунітеті може відбутися поширення інфекції з розвитком генералізованого кандидозу (загального грибкового захворювання організму).

З метою діагностики кандидозу застосовуються мікроскопічне дослідження і бактеріологічне дослідження (бакпосев) піхвового відокремлюваного.

Характер лікування при кандидозі залежить від форми захворювання.

Кандідоносітельство в звичайних умовах лікуванню не підлягає. Однак перед абортом, пологами, хірургічним втручаннями на статевих органах рекомендується проводити профілактичну протигрибкову терапію з метою попередження переходу кандидоносійства в гостру форму захворювання.
Гострий кандидоз лікують за допомогою поєднаного призначення протигрибкових препаратів місцевої і загальної дії. Місцево (у вигляді вагінальних таблеток, свічок, кремів) препарат призначають на 6-7 днів, протигрибковий препарат загальної дії застосовується одноразово. Обов’язковим компонентом терапії є відновлення нормального складу піхвової мікрофлори препаратами лактобактерій.
Терапія хронічного кандидозу відрізняється більшою тривалістю курсу лікування (курс противогрибковой терапії подовжується до 14 днів) з обов’язковим проведенням профілактичних курсів терапії з метою попередження рецидивів захворювання.

В якості додаткового методу терапії кандидозу можна використовувати фітопрепарати на основі гвоздики, барбарису, ромашки аптечної.
Бактеріальний вагіноз: хвороба з запахом «тухлої риби»

Бактеріальний вагіноз, гарднерельоз, вагінальний дисбактеріоз – все це синоніми, що позначають одне і те ж захворювання, яке порівняно недавно привернуло до себе увагу медичної громадськості в зв’язку з повсюдним поширенням і виявленої зв’язком з виникненням у жінок важкої гінекологічної патології, ускладнень вагітності та пологів.

В основі бактеріального вагінозу лежить порушення балансу між представниками нормальної піхвової флори, що проявляється збільшенням концентрації умовно патогенних мікроорганізмів (таких, як Gardnerella vaginalis, Mobiluncus, Bacteroides) і зменшенні (аж до повного зникнення) змісту в піхву його основних &laq2uo; мешканців »- молочно -кислих бактерій. Причому ознаки запалення при бактеріальному вагінозі відсутні. Частота бактеріального вагінозу в різних країнах варіює від 30 до 80%, причому в 50% випадків захворювання протікає безсимптомно.

В інших випадках для бактеріального вагінозу характерна наявність наступних симптомів:

Рясні виділення з піхви сірого або білого кольору, з неприємним запахом, схожим на запах тухлої риби. Кількість виділень збільшується після статевого акту або під час місячних. При тривало існуючому захворюванні виділення набувають жовтувато-зелене забарвлення, стають густими, піняться.
Сверблячка в області піхви і зовнішніх статевих органів.
Болі при сечовипусканні, прискорене сечовипускання.
Неприємні, іноді хворобливі відчуття під час статевого акту.

Перераховані симптоми нерідко спостерігаються протягом декількох років.

При бессимптомном перебігу захворювання діагноз встановлюється тільки на підставі лабораторних методів дослідження, яким належать мікроскопічне дослідження піхвового відокремлюваного (виявляються специфічні для бактеріального вагінозу ключові клітини і невелика кількість лейкоцитів), амінотест, визначення рН (кислотності) піхвового середовища (при бактеріальному вагінозі рН зазвичай зміщується в лужну сторону, що відображає відсутність або зниження кількості молочно-кислих бактерій).

До ускладнень бактеріального вагінозу відносяться ендометрит, сальпінгіт, хоріонамніоніт (запалення навколоплідних оболонок), передчасні пологи, передчасне вилиття навколоплідних вод, зниження маси плоду, патологічні маткові кровотечі, післяопераційні інфекційні ускладнення. Крім того тривалі рясні виділення, характерні для бактеріального вагінозу, нерідко стають причиною порушення статевої та репродуктивної функції жінки, знижують працездатність і навіть призводять до виникнення нервово-психічних розладів.

Терапія бактеріального вагінозу полягає в призначенні препаратів, дія яких спрямована на усунення умовно-патогенної флори (на основі метронідазолу, орнідазолу тинідазолу), і одночасне відновлення нормальної мікрофлори піхви (за допомогою еубіотиків).

Для профілактики розвитку захворювання і виникнення рецидивів жінки повинні знати про шкоду спринцювання антисептичними гігієнічними засобами, а також прийому антибактеріальних і гормональних препаратів без призначення лікаря. Крім того, необхідно звернути увагу на стан мікрофлори травного тракту, так як вагінальний і кишковий дисбактеріоз тісно взаємопов’язані.
Неспецифічний вагініт: в основі – запалення

Неспецифічні вагініти – це група інфекційно-запальних захворювань піхви, що не відносяться до захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Запалення викликається активізацією умовно-патогенних мікроорганізмів, які проживають в статевих шляхах, таких як кишкова паличка, стрептококи, стафілококи. На відміну від бактеріального вагінозу, що протікає без ознак запалення і базується на порушенні складу мікрофлори, неспецифічний вагініт – це, перш за все, запальний процес, який, паралельно, порушує нормальний склад мікрофлори піхви. Основною причиною розвитку неспецифічного вагініту є порушення трофічних процесів в тканинах піхви (наприклад, на тлі гормональної перебудови в клімактеричному періоді, при нераціональному використанні коштів для спринцювання, при опущенні стінок піхви і т.д.). В залежності від характеру перебігу захворювання виділяють гостру, підгостру і хронічну (рецидивуючу) форми захворювання.

Основні симптоми неспецифічного вагініту:

Вагінальні виділення – найчастіше рідкі, водянисті, гнійні, іноді пінисті. Часто виділення маю смердючий запах. У важких випадках з’являються кров’янисті виділення
Сверблячка в області зовнішніх статевих органів, причиною якого є дратівливо дію випливають Белей (вагінальних виділень).
Почуття печіння, відчуття тиску, важкості і спека в статевих органах і в нижніх відділах живота.
Часті позиви на сечовипускання, хворобливе сечовипускання.
Хворобливість під час статевого акту.

Діагноз неспецифічного вагініту встановлюється на підставі огляду в дзеркалах і підтверджується мікроскопічним дослідження вагінальних виділень, при якому виявляються всі ознаки, типові для запального процесу (злущені клітини епітелію, велика кількість лейкоцитів).

Лікування неспецифічного вагініту включає застосування протизапальних засобів (місцеве застосування антисептиків-перманганат калію, фітотерапія – ромашка, хлорофіліпіт, шавлія), при рецидивуючих вагінітах, що не піддаються терапії, проводиться лікування антибіотиками (короткими курсами з урахуванням чутливості збудника). Також показана терапія, спрямована на відновлення нормальної мікрофлори піхви (еубіотики), полівітамінотерапія. Бережіть здоров’я!

Comments are closed.