Травматичний шок: патогенез, фази, клініка

Швидка допомога

– Інтенсивна терапія при різних видах шоку
Одна з найбільш частих причин виникнення шоку – травматичні ушкодження різних органів і частин тіла. Розвивається в цих випадках шок називається травматичним. Основними факторами, що приводять до розвитку травматичного шоку, є крововтрата, больові відчуття, що виникають при важких механічних пошкодженнях, інтоксикація внаслідок всмоктування продуктів розпаду з ішемізованих тканин. Привертають до розвитку шоку і посилюють його протягом переохолодження чи перегрівання, інтоксикація, голодування, перевтома.

Важкі травми в мирний час, починаючи з 70-х років нашого століття, стали займати третє місце серед причин смертності дорослого населення (після серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень). Серед причин, що викликають травми в мирний час, перше місце належить автодорожнім для розслідування обставин; велике місце займають травми, отримані при падінні з висоти, рейкові травми.

В останні роки переважають політравми з ушкодженням кількох областей. У зв’язку з цим політравми відрізняються важкими порушеннями життєво важливих функцій організму і в першу чергу розладами кровообігу і дихання.

Одним з найважливіших факторів, які лежать в основі патогенезу травматичного шоку, є крово- і плазмопотеря. Крововтратою супроводжується більшість травматичних ушкоджень (переломи кісток, вогнепальні й ножові поранення). Великі обсяги крові і плазми скупчуються в області травми внаслідок ушкодження судин, збільшеною проникності судинних мембран. Має значення не тільки обсяг крововтрати, але і швидкість кровотечі. При повільному кровотечі зменшення об’єму циркулюючої крові до 20% не призводить до зниження артеріального тиску. При швидкої крововтраті зниження об’єму циркулюючої крові на 30% смертельно.
Основу патофізіологічних порушень при травматичному шоці складає гіповолемія – зменшення об’єму циркулюючої крові. У відповідь на це в організмі збільшується продукція катехоламінів (адреналін, норадреналін), які надають пряму дію на капілярний кровообіг, при цьому відбувається закриття прекапілярних і розширення посткапілярних сфінктерів. Розлади мікроциркуляції викликають порушення метаболізму, що супроводжується виділенням великої кількості молочної кислоти і накопиченням її в крові. Велика кількість недоокислених продуктів призводить до зрушення кислотно-лужного стану в кислу сторону (ацидоз). Цей зсув обумовлює нові розлади кровообігу і подальше зниження об’єму циркулюючої крові. У зв’язку з низьким об’ємом циркулюючої крові настає недостатнє постачання кров’ю життєво важливих органів (печінка, нирки, головний мозок), що призводить до обмеження їх функції, а потім і до незворотних морфологічних змін.

Травматичний шок являє собою фазний процес, в його перебігу розрізняють еректильну та торпидную фази.

Еректильна фаза настає відразу після травми і характеризується збереженням свідомості, руховим і мовним збудженням, відсутністю критичного ставлення до себе і навколишнього оточення. Шкіра і слизові оболонки бліді, посилено потовиділення, Раширом зіниці з хорошою реакцією на світло, пульс частий, артеріальний тиск нормальний, іноді підвищену. Еректильна фаза шоку триває 10-20 хв, потім настає торпидная фаза.

Торпидная фаза травматичного шоку супроводжується зниженням артеріального тиску і розвитком вираженої загальмованості (торпор). В кінці торпидной фази виділяють термінальний стан, яке завершує процес розвитку важкого травматичного шоку і, як правило, закінчується смертю. У торпідній фазі шоку виділяють три ступеня. Основним орієнтиром при визначенні ступеня шоку є рівень систолічного артеріального тиску: I ступінь – 90-100 мм рт. ст .; II ступінь – 85-75 мм рт. ст .; III ступінь – нижче 70 мм рт. ст.

Сниженное систолическое артериальное давление (ни­же 100 мм рт. ст.), частый пульс (свыше 100 в минуту), холодная и бледная кожа, слабо наполненные вены, замедленное восстановление окраски ногтевого ложа свидетельствуют о перераспределении в организме кровотока, что приводит к нарушению гомеостаза, метаболи­ческим изменениям, носящим угрожающий жизни харак­тер. Возможность восстановления нарушенных функций зависит от длительности шока и выраженности его.

Шок I степени характеризуется относительно удовле­творительным состоянием. Отмечается бледность кожных покровов и видимых слизистых оболочек, мышечная дрожь. Пострадавший в сознании или слегка затормо­жен. Пульс до 100 в минуту, систолическое артериальное давление до 100 мм рт. ст., число дыханий до 25 в минуту.

Шок II степени проявляется отчетливо выраженной заторможенностью. Кожные покровы бледные, холодный липкий пот, снижена температура тела. Систолическое артериальное давление до 75—80 мм рт. ст., пульс учащен, до ПО—120 в минуту, дыхание поверхностное, до 30 в минуту.

Шок III степени наблюдается при множественных тяжелых травматических повреждениях. Пострадавший резко заторможен, безучастен к окружающему и своему состоянию; не реагирует на боль. Кожа и слизистые оболочки бледные, с сероватым оттенком. Холодный пот. Систолическое артериальное давление ниже 70 мм рт. ст., пульс до 150 в минуту, дыхание поверхностное, частое или, наоборот, редкое; сознание затемнено, пульс и артериальное давление не определяются, дыхание редкое, поверхностное, диафрагмальное.

Шок — динамический процесс. Без лечения более легкие формы шока переходят в тяжелые. Пострадав­шие с нетяжелыми повреждениями при позднем оказа­нии им необходимой помощи в полном объеме могут вследствие развития необратимых изменений перейти в разряд крайне тяжелых. Непрерывная терапия травма­тического шока с места происшествия и до госпиталь­ных условий — основа успешного лечения тяжело-пострадавших.

Основными задачами на месте происшествия явля­ются выявление расстройств жизненно важных функций организма пострадавшего и проведение мероприятий, направленных на ликвидацию жизнеугрожающих состоя­ний.

Скорая медицинская помощь, под ред. Б. Д. Комарова, 1985

Comments are closed.