Трансплантація печінки: позапечінкові ускладнення.

Через масивної крововтрати і порушення водного балансу одразу після операції можливі гіперволемія і об’ємна перевантаження серця. Минуща ниркова недостатність і підвищення проникності легеневих капілярів погіршують порушення. Надзвичайно важливі моніторинг гемодинаміки і функції легень, відновлення і підтримання ОЦК, усунення набряків. Особливу увагу слід приділяти домівок інфекції та її потенційним джерелам.

Причиною нестабільності гемодинаміки можуть стати електролітні порушення, що виникають при реперфузії трансплантата; причиною дихальної недостатності – параліч правого купола діафрагми через пошкодження діафрагмального нерва.

Характерні для печінкової недостатності порушення гемодинаміки – синусова тахікардія, артеріальна гіпертонія, постійно підвищений серцевий викид – після успішної трансплантації печінки звичайно швидко проходять.

Невідкладного лікування, а іноді і проведення гемодіалізу вимагають порушення функції нирок: преренальная гострої ниркової недостатності, гострий канальцевий некроз унаслідок ішемії, прояви нефротоксичної дії антибіотиків, такролімусу, циклоспорину. Можливо також порушення ниркового кровотоку через внутрішньочеревної кровотечі та підвищення тиску в черевній порожнині. Зазвичай це ускладнення легко усувається шляхом лапаротомії з евакуацією скопилася крові та її згустків і перев’язкою судини, що кровоточить.

Анемія в посттрансплантаціонном періоді може бути обумовлена ​​кровотечею з верхніх відділів ШКТ. Зустрічається також аутоімунна гемолітична анемія – зазвичай при трансплантації печінки від донора з групою крові 0 (I) реципієнту з групою крові A (II) або B (III). Причина криється в розпізнаванні звнутрішньопечінковий лімфоцитами донора антигенів A і В на поверхні еритроцитів реципієнта. Ця анемія носить тимчасовий характер і проходить при заселенні трансплантата власними лімфоцитами реципієнта. При гемолізі переливають еритроцитарну масу групи 0 (I) і призначають високі дози глюкокортикоїдів.

Нерідко зустрічається і минуща тромбоцитопенія.

До числа пізніх ускладнень відноситься апластична анемія. Зустрічається вона рідко; однак у хворих на гострий гепатит невідомої етіології, що зазнали екстреної трансплантації печінки, її частота сягає 30%.

Бактеріальні, грибкові та вірусні інфекції після трансплантації печінки спостерігаються часто і можуть становити загрозу для життя. У ранньому посттрансплантаціонном періоді переважають звичайні інфекційні ускладнення – пневмонія, ранова інфекція, абсцеси черевної порожнини, інфекції сечових шляхів, катетерної інфекції. Можливі також інфекції жовчних шляхів та інфекції печінки. Через місяць після трансплантації позначається ефект імуносупресивної терапії – з’являються і стають переважаючими опортуністичні інфекції. Їх збудниками служать цитомегаловірус, інші герпесвіруси, гриби (Aspergillus spp., Candida spp., Cryptococcus neoformans, Pneumocystis carinii), найпростіші (Toxoplasmagondii), мікобактерії і інші бактерії (Nocardia spp., Legionella spp., Listeria spp.). Зрідка ранні інфекційні ускладнення бувають обумовлені початковим присутністю збудника в донорської печінки або обсеменением її під час підготовки до операції.

Вірусний гепатит, зумовлений передачею вірусу з донорської печінкою або компонентами крові, проявляється через проміжок часу, рівний інкубаційному періоду даної інфекції, – тобто не раніше ніж через місяць після операції.

На тлі імуносупресивної терапії першорядне значення мають своєчасна діагностика і лікування інфекцій; відразу після операції починають профілактичну антимікробну терапію. Призначення триметоприму / сульфаметоксазолу знижує ризик пневмоцистної пневмонії.

Неврологічні і психічні ускладнення включають епілептичні напади (зазвичай внаслідок побічної дії циклоспорину і такролімусу), енцефалопатію, депресію, психосоціальну дезадаптацію. До більш рідких ускладнень відноситься трансплантація печінки, ураженої злоякісним новоутворенням.

Імуносупресивна терапія азатіоприном, такролімусом і циклоспорином може ускладнитися лімфопроліферативні захворювання, зокрема В-клітинної лімфомою. При зниженні дози імунодепресантів ці пухлини нерідко піддаються зворотному розвитку. Показано, що в розвитку багатьох з них приймає участь вірус Епштейна-Барр.

Comments are closed.