Трансплантація печінки: інфекційні ускладнення.

Ранні інфекційні ускладнення. При трансплантації печінки, як і при трансплантації інших органів, серйозну загрозу представляють ранні бактеріальні інфекції. У багатьох клініках в перші 5 діб після операції з профілактичною метою призначають антибіотики широкого спектру дії. Незважаючи на це, інфекційні ускладнення залишаються частими. Ризик їх залежить від тривалості операції і типу відведення жовчі. Операції, що тривають більше 12 годин, супроводжуються значно більшим числом інфекційних ускладнень. При накладенні холедохоеюноанастомоз грибкові інфекції спостерігаються частіше, ніж при накладенні холедохохоледохоанастомоза (тобто з’єднанні загальних жовчних проток трансплантата і реципієнта).

Трансплантація печінки часто ускладнюється перитонітом і абсцесами черевної порожнини. Причиною перитоніту зазвичай служить витік жовчі і приєднання бактеріальної інфекції. У більшості випадків він зумовлений полимикробной мікрофлорою (ентерококи, аеробні грамнегативні бактерії, стафілококи, анаеробні бактерії, гриби роду Candida). Абсцеси, що формуються в перший місяць після трансплантації, локалізуються не тільки в печінці, але і в селезінці, навколо товстої кишки і в малому тазу. Приблизно у третини хворих з абсцесами черевної порожнини виникає бактеріємія. Лікування полягає в призначенні антибіотиків і дренуванні вогнища інфекції.

Реципієнти печінки, як і реципієнти інших органів, схильні до грибкових інфекцій, особливо кандидозу. Частота грибкових інфекцій залежить від застосування глюкокортикоїдів до трансплантації, тривалості антибіотикотерапії та характеру імуносупресивної терапії після трансплантації.

Відстрочені інфекційні ускладнення. Післяопераційні стриктури жовчних шляхів привертають до холангіту. У реципієнтів печінки при ньому часто не буває характерних симптомів – лихоманки, болю в животі, жовтяниці. У той же час ці симптоми характерні і для реакції відторгнення. Тому діагноз холангіту у реципієнтів печінки повинен бути підтверджений лабораторними методами (виявлення бактеріємії або скупчень нейтрофілів при біопсії жовчних проток). На жаль, інвазивні методи дослідження жовчних шляхів, в тому числі холангіографія через Т-подібний дренаж та ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, самі можуть ускладнитися холангітом. Багато лікарів рекомендують проводити ці дослідження у реципієнтів печінки під прикриттям антибіотиків, активних щодо грамнегативних бактерій і анаеробної мікрофлори.

Вірусні інфекції. Поширене ускладнення трансплантації печінки – вірусні гепатити. Крім того, як і після трансплантації інших органів, після трансплантації печінки часто спостерігається реактивація представників сімейства герпесвірусів (табл. 136.2). Можливо і зараження вірусом простого герпесу, герпесвірусом людини типу 6 і цитомегаловірусом від донора. Цитомегаловірусний гепатит спостерігається приблизно у 4% реципієнтів печінки, але зазвичай він не настільки важкий, щоб знадобилася повторна трансплантація.

При трансплантації печінки від сіропозитивного донора серонегативний реципієнту цитомегаловірусна інфекція майже неминуча, але летальність при ній значно менше, ніж після трансплантації легенів і трансплантації комплексу серце-легені. Цитомегаловірусна інфекція у реципієнтів печінки супроводжується синдромом зникаючих жовчних проток. Захворювання лікують ганцикловіром. Для профілактики використовують ацикловір і імуноглобулін проти цитомегаловірусу.

Лімфопроліферативних синдром, викликаний вірусом Епштейна-Барр, нерідко призводить до ураження трансплантованою печінки. Вірус, очевидно, передається з трансплантатом.

Comments are closed.