Специфічний імунітет дітей. Імунні органи – тимус.

При різних інфекційних процесах у дітей відбуваються подібні зрушення неспецифічних показників, але є невеликі відмінності в перевазі стимуляції або пригнічення одного з факторів. Між характером перебігу інфекційного захворювання і неспецифічної імунологічної реактивністю існують причинно-наслідкові відносини. При інфекціях, що протікають з вираженою клінічною картиною, що супроводжується високою температурою, лейкоцитозом та іншими симптомами, швидко настає мобілізація неспецифічних імунологічних факторів і, ймовірно, в результаті цього процес купірується.

На противагу цьому інші інфекційні процеси супроводжуються пригніченням неспецифічних факторів захисту, і в цих випадках спостерігається затяжний, часто хвилеподібний перебіг захворювання.

Крім неспецифічної реактивності, в організмі при екзогенному або ендогенному інфікуванні або імунізації розвиваються строго специфічні імунологічні реакції – активно чи пасивно набутий імунітет, який включається відразу після контакту зі збудником і на всіх етапах захворювання тісно пов’язаний з його патогенезом.

Центральний орган імунітету людини – тимус – регулює діяльність іммупокомпетентпих клітин, «навчаючи» стовбурові клітини н виділяючи гормони (тимозин, тимопоетин, Тимусна гуморальний фактор), що беруть участь в навчанні і сприяють дозріванню Т-клітин.
Другий центральний орган імунітету, контролюючий дозрівання В-клітин, – сумка Фабриціуса у птахів і її еквівалент у людини – кістковий мозок.
імунітет дітей

У периферичних органах імунітету існують відповідно Т-залежна зона (в лімфатичних вузлах – паракортикальна зона та периферія лімфоїдних фолікулів; в селезінці – періартеріолярние лімфоїдні муфти) і В-залежна зона (в лімфатичних вузлах – кортикальна зона, світлі центри фолікулів і мозкова речовина, в селезінці-центри лімфоїдних фолікулів).

Імунна система ссавців представлена ​​двома самостійно розвиваються, але кооперативно функціонуючими клітинними підсистемами. Одна підсистема, що залежить від розвитку тимуса, отримала назву тімусзавісімой, або Т-системи імунітету. З нею пов’язаний розвиток різних форм клітинного імунітету – гіперчутливість уповільненого типу, трансплантаційний і протипухлинний імунітет і інші реакції, в яких ефектором виступає сенсибілізований лімфоцит, лімфоцит-кілер.

У другій підсистемі центральною фігурою є В-лімфоцнт. В-лімфоцити після взаємодії з Т-лімфоцитами і макрофагами перетворюються в плазматичні клітини, що активно синтезують імуноглобуліни. В-система відповідальна за гуморальний імунітет (антитілоутворення).

Популяції Т-і В-лімфоцитів неоднорідні. Серед Т-лімфоцитів виділені три субпопуляції: Т-помічники, Т-ефектори і Т-супресори. Т-ефектори під впливом антигенної стимуляції накопичують клон сенсибілізованих лімфоцитів (кілерів), здійснюючи імунні реакції клітинного типу [Петров Р. В., 1979]. Т-кнллери пов’язують антиген і руйнують чужорідні клітини при реакції гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ); Т-помічники (хелпери) забезпечують включення В-клітин в антитілогенез, а Т-супресори блокують це включення, що призводить до гальмування антителогенеза або до розвитку толерантності.

Таким чином, Т-лімфоцити, здійснюючи ці головні ефекторні функції, виконують, за висловом R. Gershon і співавт. (1974), роль «диригента імунологічного оркестру клітин».

Серед В-лімфоцитів також виявлені різні субпопуляції. Відомо, що перед-В-клітини вже синтезують IgM. Вони перетворюються в кісткомозкові В-лімфоцити з IgM-рецепторами на поверхні, які генерують і дають освіту В-лімфоцитів, що несуть на своїй поверхні імуноглобуліни М, G та А. Зрілий лімфоцит має ще іммуноглобуліновий рецептор класу D.

У периферичної крові і в імунокомпетентних органах виявлені, крім того, лімфоцити, які не мають властивостей Т-і В-лімфоцитів, – так звані нульові клітини [Stobo I. et al., 1973], що є, на думку Р. В. Петрова (1979), незрілими формами лімфоцитів.

Comments are closed.