Рецептори.

Рецептори (лат. receptor приймаючий) – спеціалізовані чутливі утворення, що реагують на адекватні для організації стимули (подразники).

Розрізняють сенсорні і клітинні рецептори. Сенсорні рецептори людини і вищих тварин і пристосовані для сприйняття подразників зовнішнього (екстерорецептори, або дистантних, рецептори) і внутрішньої (інтерорецептори) середовища організму. Ці рецептори є периферичним ланкою аналізаторів. У багатьох випадках вони являють собою складно влаштований допоміжний апарат, залежно від типу сприйманого подразника (механічного, хімічного, температурного, світлового) рецептори ділять на механорецептори, хеморецептори, терморецептори, фоторецептори і т.п. Виділяють також осморецептори, які реагують на зміни осмотичного тиску рідких середовищ організму, барорецептори – вони реагують на зміну АД, тензорецептори, що реагують на розтягнення тканин або органів, в яких вони розташовані (пропріорецептори опорно-рухового апарату – м’язові веретена, сухожильні рецептори). У сенсорних рецептори відбувається перетворення енергії різних подразників у біоелектричні сигнали, які по аферентні нервових волокнах у вигляді хвилі збудження передаються в ЦНС, де піддаються відповідній обробці.

Сенсорні рецептори по структурним особливостям ділять на первинно-та вторинно-відчувають рецептори. У первинно-відчувають рецептори в сприйняття подразника здійснюється безпосередньо (тобто первинно) нервовими закінченнями сенсорного нейрона. У вторинно-відчуваючих рецептори між подразником і сенсорним нейроном знаходиться спеціалізована клітина, з якої при дії подразника виділяється медіатор, діючий безпосередньо на сприймаючі закінчення сенсорного нейрона. До рецепторами першого типу відносяться нервово-м’язові і нервово-сухожильні веретена і нюхові нервові клітини, до рецепторів другого типу – рецептори органів зору, слуху, смаку, вестибулярного апарату і ін Багато рецептори мають допоміжний апарат різного ступеня складності, наприклад капсула у інкапсульованими тканинних рецепторів, звукопровідні структури органа слуху і т.д.

Найважливішою характеристикою рецепторів є їх висока чутливість до дії адекватного подразника. Найменша сила подразника, що викликає збудження рецептора і його проведення по аферентні нервових волокнах характеризує абсолютний поріг чутливості рецептори. На його величину можуть впливати різні біологічно активні речовини, принесені до рецептора з кров’ю, діяльність нервової системи і т.д.

До клітинних рецепторів в біохімії, фармакології, імунології відносять молекулярні структури, розташовані на поверхні мембрани клітини або всередині неї. Вони вибірково зв’язуються з гормонами, медіаторами й іншими біологічно активними речовинами (лігандами) з наступними фізіологічними і (або) біохімічними змінами стану панною клітини (тканини).

Найбільш об’єктивні уявлення про роботу рецепторів можна отримати при реєстрації біоелектричних потенціалів Р. і аферентних нервових волокон в процесі стимуляції рецептора адекватним подразником; існують також морфологічні, гістохімічні, клітинно-молекулярні методичні підходи до вивчення рецептора. Дослідження рецептора у людини проводять переважно за допомогою психофізіологічних методів.

ПАТОЛОГІЯ рецептора найчастіше пов’язана з ураженням аферентних нервових волокон. Поразка може бути обумовлено токсичними впливами, впливом сильних або надсильних подразників (наприклад, яскраве світло здатний викликати офтальмія, сильний звук приглухуватість або глухоту). Порушення нормальної діяльності рецептора можуть бути пов’язані також з патологією тканин і органів, в яких вони розташовані. При цьому патологічні зміни, що зачіпають окремі структури допоміжного апарату рецептора, можуть бути оборотні. Пошкодження власне рецептірующіх структур найчастіше носять необоротний характер і не піддаються лікуванню. Порушення клітинної рецепції відіграють важливу роль у механізмах розвитку багатьох захворювань людини (наприклад, діабету цукрового, деяких видів імунної недостатності).

Comments are closed.