Рак печінки печінковоклітинних: лікування.

Для печінковоклітинного раку характерно швидко прогресуючий перебіг. Без лікування більшість хворих помирають через 3-6 міс після постановки діагнозу. При ранньому виявленні пухлини (шляхом регулярного визначення рівня альфа-фетопротеїну та УЗД) тривалість життя хворих можна збільшити до 1-2 років, а деяким виконати резекцію печінки.

Єдиний шанс на лікування дає резекція печінки, однак через цирозу печінки, ураження обох часток і віддалених метастазів (у головний мозок, кістки, наднирники) вона можлива лише у небагатьох хворих. П’ятирічна виживаність після резекції печінки низька.

Для хворих з групи ризику, зокрема для носіїв HBsAg та хворих на цироз печінки (у тому числі обумовленим хронічним гепатитом С), розроблені програми масових обстежень з метою раннього виявлення печінковоклітинного раку.

Так як на ранніх стадіях захворювання у 20-30% хворих рівень альфа-фетопротеїну в сироватці не підвищений, то поряд з його визначенням при масових обстеженнях проводять також УЗД.

За даними дослідження, проведеного на Далекому Сході, п’ятирічна виживаність хворих – носіїв HBsAg після резекції печінки на доклінічній стадії печінковоклітинного раку склала 70%, а десятирічна – 50%. Однак у цих хворих зміни в печінці були мінімальними або зовсім відсутні, а пухлини були поодинокими або інкапсульованими.

Ці результати не відповідають даним, отриманим при дослідженні великої групи хворих на цироз печінки, проведеному в Італії. Значна частина хворих страждала хронічним гепатитом В або гепатитом С; обстеження проводили кожні 3-12 міс; печінковоклітинних рак виявляли щорічно у 3%. Тим не менш у більшості хворих пухлина була неоперабельною.

Застосування трансплантації печінки в якості методу лікування обмежено у зв’язку з високою частотою рецидивів пухлини.

З інших методів перспективні:

– Хіміоемболізація (емболізація печінкової артерії з одночасним введенням протипухлинного засобу);

– Черезшкірна деструкція пухлини етанолом під контролем УЗД;

– Кріодеструкція під контролем УЗД;

– Імунотерапія моноклональними антитілами, кон’югованими з цитостатиками;

– Генотерапія ретровірусних векторами, несучими гени самогубства клітин.

Провідна роль відводиться профілактиці.

Вакцинація проти гепатиту В дозволяє попередити і саму інфекцію, і її наслідки.

Лікування інтерфероном альфа знижує ризик печінковоклітинного раку у хворих хронічним активним гепатитом С.

Comments are closed.