Пронос осмотичний.

Осмотичний пронос виникає, коли погано переварені компоненти їжі або лікарський засіб всмоктуються в тонкій кишці не повністю. При цьому в просвіті створюється високий осмотичний тиск, що утримує воду. Механізми всмоктування в товстій кишці не справляються з підвищеним обсягом води, і виникає пронос.

Іноді спостерігаються також характерні симптоми порушення всмоктування жирів (наприклад, стеаторея) або порушення всмоктування вуглеводів. Порушення всмоктування амінокислот (азоторея) може не проявлятися до тих пір, поки не розвинеться загальна білкова недостатність або дефіцит окремих амінокислот.

Осмотичний пронос може виникати при постійному вживанні деяких фруктів або цукерок, жувальної гумки, дієтичних продуктів, а також лікарських засобів, підсолоджених невсасивающіеся вуглеводами (сорбітол, фруктоза і т. п).

До хронічного поносу може призводити і вроджений дефіцит ферментів щіткової облямівки, а також уроджений дефіцит білків-переносників. Найбільш характерний приклад – недостатність лактази, що призводить до непереносимості лактози.

Порушення порожнинного травлення виникають при недостатності екзокринної функції підшлункової залози, коли її секреція знижується більш ніж на 90% (наприклад, при хронічному панкреатиті або обструкції протоків підшлункової залози). Незважаючи на нормальний апетит, розвивається схуднення.

У дітей недостатність секреції підшлункової залози може бути обумовлена ​​муковісцидозом або синдромом Швахмана. При соматостатіноме – рідкісної пухлини острівців підшлункової залози – виникають жовчні камені, цукровий діабет і стеаторея.

Порушення порожнинного травлення розвиваються також при обструкції жовчних шляхів пухлиною головки підшлункової залози, а також при холестазі. Знижений вміст в кишечнику жовчних кислот зазвичай призводить лише до помірного порушення переварювання жирів. Розмноження бактерій в умовах застою кишкового вмісту (наприклад, при синдромі сліпої петлі, свище між тонкої і товстої кишками, дивертикулах тонкої кишки, порушенні перистальтики кишечника при склеродермії, цукровому діабеті або псевдообструкціі кишечника) може призвести до стеаторею внаслідок декон’югації жовчних кислот і порушення утворення міцел . Понос при цьому посилюється через порушення активності ферментів щіткової облямівки, запалення слизової оболонки, а також гідроксилювання жирів, що призводить до секреторному поносу внаслідок накопичення в кишечнику жирних кислот.

Типовий приклад порушення всмоктування в слизовій – целіакія (глютенову ентеропатія). Це захворювання зазвичай супроводжується характерними симптомами порушеного всмоктування, але можливо і атиповий перебіг, коли целіакія виявляється тільки залізодефіцитною анемією і зниженням апетиту (у дорослих), затримкою росту (у підлітків), затримкою розвитку, гіпотрофією м’язів, збільшенням живота, плаксивість (у дітей) . З віком можуть розвиватися авітамінози й інші порушення харчування, безпліддя, нервово-м’язові захворювання. При спру порушення всмоктування та гістологічні зміни в тонкій кишці (атрофія мікроворсинок в тонкій кишці, гіперплазія крипт в тонкій кишці, пошкодження поверхневого епітелію в тонкій кишці і лімфоцитарна інфільтрація власної пластинки слизової у тонкій кишці) такі ж, як при целіакії. Спру зустрічається у жителів певних тропічних областей, проте може виникнути навіть після короткочасного (від 1 до 3 міс) перебування в ендемічному районі. Іноді захворювання починається гостро, що може свідчити про інфекційну природу.

Порушення всмоктування в кишечнику характерні для хвороби Уіппла (збудник – Tropheryma whippleii). Захворювання може вражати людей будь-якого віку і статі, хоча частіше хворіють чоловіки середнього віку. Крім симптомів порушеного всмоктування відзначаються артралгія, лихоманка, озноб, артеріальна гіпотонія, збільшення лімфовузлів, неврологічні порушення. При абеталіпопротеідеміі порушено утворення хіломікронів в ентероцитах. У дітей з цим захворюванням відзначаються стеаторея, атаксія і пігментна дегенерація сітківки, в крові – акантоціти.

Стеаторея виникає також при лямбліозі, стронгілоїдозі, ізоспоріаз, інфекції, викликаної Mycobacterium avium-intracellulare, а також при прийомі лікарських засобів, що ушкоджують кишковий епітелій (колхіцину, неоміцину, аміносаліцилової кислоти).

Приклад захворювання, зумовленого порушенням відтоку лімфи, – ідіопатична кишкова лімфангіектазія. При ній спостерігаються ексудативна ентеропатія і стеаторея; всмоктування вуглеводів не порушено. Вона буває як природженою, так і придбаної (внаслідок травми, при пухлинах кишечнику, при хворобі Уіппла).

Нарешті, після обширної резекції кишечника може розвинутися синдром короткої кишки, при якому стеаторея виникає внаслідок зменшення всмоктуючої поверхні і часу проходження їжі, а також підвищеного виведення жовчних кислот. Понос при синдромі короткої кишки виникає також внаслідок затримки в кишечнику інших (крім жирів) осмотично активних речовин, гіперхлоргідріі, а іноді і внаслідок розмноження бактерій.

Comments are closed.