Пронос хронічний: лікування.

Перш за все необхідно виявити і усунути причину проносу. Однак нерідко це не вдається і доводиться обмежуватися тільки симптоматичною терапією.

Насіння подорожника і інші гідрофільні засоби поглинають воду і тим самим надають калових мас більш тверду консистенцію. Більшість антидіарейних засобів впливають на моторику кишечника, а деякі також посилюють всмоктування або пригнічують секрецію.

При легкому або помірному секреторному проносі застосовують опіоїдні антидиарейні засоби (дифеноксилат, лоперамід). Однак вони пригнічують моторику кишечнику і тому протипоказані при інфекційному проносі: застій кишкового вмісту створює додаткові можливості для впровадження мікроорганізмів в стінку кишки і уповільнює їх виведення з ЖКТ. При неспецифічному виразковому коліті та хворобі Крона вони також протипоказані, оскільки можуть призвести до токсичний мегаколон.

Октреотид (синтетичний аналог соматостатину тривалої дії) значно пригнічує секрецію при карциноїдних синдромі, пригнічуючи утворення гормонів. Він може бути ефективним і при синдромі короткої кишки.

Центральний альфа 2-адреностимулятори клонідин застосовують при поносі, викликаному скасуванням наркотичних анальгетиків, а також при проносі на тлі цукрового діабету.

При проносі, пов’язаному з гіперхлоргідріей (при синдромі Золлінгера-Еллісона), показані блокатори Н +, К +-АТФази (омепразол і лансопразол) і Н2-блокатори.

Понос при карциноїдних синдромі, а також секреторний пронос неясного походження нерідко вдається усунути за допомогою фенотіазинів або антагоністів кальцію.

Індометацин буває ефективним при проносі на тлі медулярного раку щитовидної залози або ворсинчатого поліпа товстої кишки.

При системному мастоцитоз застосовують одночасно Н1-блокатори і Н2-блокатори.

При проносі внаслідок порушення всмоктування жовчних кислот показаний холестирамін.

Comments are closed.