Понос хронічний: діагностика, загальні відомості.
Основа діагностики при хронічному проносі – анамнез і фізикальне дослідження. Вже за даними анамнезу нерідко можна судити не тільки про механізм проносу, але і про його причини. Це дозволяє обмежити обсяг діагностичних досліджень.
Якщо є біль у животі (часто – в бокових нижніх відділах) і лихоманка, то понос швидше за все запальний.
Позакишкові симптоми (ураження суглобів, ураження шкіри і ураження очей) характерні для неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона. Набряки, асцит, анасарка частіше зустрічаються при ексудативно ентеропатія.
Порушення всмоктування можна запідозрити на підставі наступних ознак:
– Великий обсяг калових мас, смердючий, жирний, погано змивається кал;
– Метеоризм і
– Схуднення.
При порушенні всмоктування окремих поживних речовин можуть виникати анемія, кровоточивість, порушення остеогенезу, аменорея і безпліддя.
Стеаторея зазвичай більш виражена при недостатності підшлункової залози, ніж при ураженнях слизової кишечника. Метеоризм, навпаки, буває більш значним при ураженнях слизової кишечника, оскільки при них одночасно порушено і всмоктування жирів, і всмоктування вуглеводів.
Осмотичний пронос незалежно від причини зменшується при голодуванні.
При водянистому проносі, як правило, не буває значного схуднення. Виняток становлять хворі з запущеними карціноідамі; часто у них є й інші характерні загальні прояви, наприклад припливи.
Понос при цукровому діабеті нерідко поєднується з ознаками інших вегетативних розладів – ортостатичної гіпотонією, імпотенцією, порушеннями потовиділення.
Чергування проносу з запором характерно для синдрому подразненої кишки.
Фізикальне дослідження дозволяє не тільки уточнити причину проносу, але і виявити ознаки гіповолемії – ортостатичну гіпотонію, тахікардію, відсутність потовиділення в пахвовій западині, зниження тургору шкіри, слабкість і сонливість.