Перикард.

Перикард (pericardium), являє парієтальних листок серозної оболонки серця (рис. 376). Вісцеральний листок серозної оболонки міцно зрощені з м’язової оболонкою серця і називається епікардом (epicardium). Тім’яний листок відокремлений від вісцерального листка порожниною перикарда (cavum pericardii), де мається 10-15 мл серозної рідини, зменшує тертя при роботі серця. Перикард – міцний малорастяжімий мішок, освічений колагеновими та еластичними волокнами, розташованими у вигляді решітки. З внутрішньої сторони перикард покритий мезотеліальні клітини. Перикард не заважає скорочувальної діяльності серця тому, що в період систоли передсердь обсяг шлуночків збільшується настільки, наскільки зменшується в об’ємі передсердя. Тому скорочення серця не призводить до розтягування перикарда і збільшенню його порожнини, а викликає лише переміщення верхівки серця.
376. Задня стінка перикарда (за Р. Д. Синельникову). 1 – aorta; 2 – truncus pulmonalis; 3 – vv, pulmonales sinistrae; 4 – задня стінка перикарда; 5 – diaphragma; 6 – v. cava inferior; 7 – vv. pulmonales dextrae; 8 – bronchus principalis dexter; 9 – v. cava superior
Перикард зрощені з оточуючими його органами, тому розрізняють діафрагмальну, грудінореберную, задню, праву і ліву медіастинальні його частини. Діафрагмальна частина перикарда міцно зрощена з сухожильной частиною діафрагми і легко зміщується разом з нею при дихальних рухах або при наповненні склепіння шлунку, прилежащего до лівого купола діафрагми. Значна площа грудино-реберної частини перикарда зрощена з парієтальним листком плеври. Виняток становить вельми варіабельний за розміром і формою trigonum pericardiacum, вільний від плеври і безпосередньо дотичний з тілом грудини. Між перикардом і грудиною маються зв’язки (ligg. sternopericardiaca superius et inferius).

Права і ліва медіастинальні частини перикарда пухко з’єднуються з медіастинальні листком парієтальної плеври. Між плеврою і перикардом праворуч і ліворуч проходять діафрагмальнийнерв, діафрагмально-перикардіальний артерія і вена. Вгорі і ззаду перикард переходить у епікардом і покриває вісім кровоносних судин, що приходять і відходять від серця. Висхідна частина дуги аорти, легеневий стовбур до місця початку lig. arteriosum, частина верхньої порожнистої вени довжиною 3-4 см, частина нижньої порожнистої вени довжиною 0,5-1 см, ділянки легеневих вен завдовжки 0,5 – 2 см знаходяться інтраепікардіально, а інші їх відділи – екстраперікардіальнимі.

У порожнині перикарда між аортою, легеневим стовбуром з одного боку і передньою поверхнею правого передсердя – з іншого є ділянка, званий поперечної пазухою перикарда (sinus transversus pericardii). На задній стороні між лівим передсердям, правої і лівої легеневими венами і задньою стінкою перикарду розташовується коса пазуха перикарда (sinus obliquus pericardii), яка добре видна тоді, коли верхівка серця відведена вперед і вгору.

Вікові особливості. У плоду внаслідок низького кров’яного тиску серце працює під малим навантаженням. Після народження включається повністю мале коло кровообігу, підвищується кров’яний тиск і настають зміни в структурі серця. Також змінюється і його топографія.

Структурні зміни. У новонародженого в медіальній стінці передсердь виражено овальний отвір розміром 6×8 мм, прикрите з боку лівого передсердя складкою ендокарда. Після народження, коли включається легеневе дихання, настає збільшення об’єму крові в малому колі кровообігу, що сприяє зростанню тиску в лівому передсерді. У результаті відбувається змикання складки ендокарда із краями отвору і на 5-6-му місяці після народження овальний отвір поступово заростає. У внутрішньоутробному періоді також функціонує артеріальна протока, що з’єднує легеневий стовбур з дугою аорти, який закривається на 3-му місяці після народження. Цьому сприяє те, що після народження, коли включається легеневе дихання, вся венозна кров вільніше проходить по більш широкому легеневому стовбурі в легені.

Серце новонародженого має ембріональний тип будови, що виражається у відсутності ясної диференціювання між шарами його стінки; шлуночки недорозвинені, нечітко сформовані стулки клапанів і сосочкові м’язи, що свідчить про часткову функціональної недостатності серця. М’язові волокна мають тонку будову (товщина 7 мкм), слабку поперечну смугастість. Провідна система серця представлена ​​у вигляді єдиного внутрішньом’язового стовбура, кровоносні судини позбавлені розширених капілярів (синусоїдів). Тільки до 6-7 років серце за структурою нагадує серце дорослого. До цього періоду збільшуються сполучнотканинні прошарки в м’язі серця. У новонародженого серце важить 25 г, до кінця першого року життя маса його подвоюється, до періоду статевого дозрівання – збільшується в 7 – 8 разів, до 18 років – у 12 разів, а після 20 років – в 15 разів.

Топографічні особливості. Серце новонародженого знаходиться у верхній частині переднього середостіння і длинником розташовується поперечно. Це обумовлено високим стоянням діафрагми, яку піднімає непропорційно велика печінку. Тільки до кінця першого року життя об’єм грудної клітки збільшується, діафрагма опускається і серце займає косе положення. Верхівка серця повертається вперед. У цей період між стінкою грудної клітки і серцем залягає вилочкова залоза. На 2-3-му році життя верхівка серця розташовується по лівій среднеключичной лінії на рівні V ребра. Тільки на 6-му році життя верхівка опускається по среднеключичной лінії до п’ятого міжребер’я. У 10-річному віці межа серця збігається з кордонами серця дорослої людини.

Comments are closed.