Периферична нервова система.

Периферична нервова система (systerna nervosum periphericum) – умовно виділяється частина нервової системи, структури якої знаходяться поза головного і спинного мозку. До периферичної нервової системи відносяться 12 пар черепних нервів, їх корінці, чутливі і вегетативні ганглії, розташовані по ходу стовбурів і гілок цих нервів, а також передні і задні корінці спинного мозку і 31 пара спинномозкових нервів, чутливі ганглії, нервові сплетення, периферичні нервові стовбури тулуба і кінцівок, правий і лівий симпатичні стовбури, вегетативні сплетення, ганглії і нерви. Умовність анатомічного поділу центральної і периферичної нервової системи визначається тим, що нервові волокна, складові нерв, є або аксонами рухових нейронів, розташованих в передніх рогах сегмента спинного мозку, або дендритами чутливих нейронів міжхребцевих гангліїв (аксони цих клітин направляються по заднім корінцях в спинний мозок) . Т.ч., тіла нейронів розташовані в центральній нервовій системі, а їх відростки – в периферичній (для рухових клітин), або, навпаки, відростки нейронів, розташованих в периферичній нервовій системі, складають провідні шляхи ц.н.с. (Для чутливих клітин). Основна функція периферичної нервової системи полягає в забезпеченні зв’язку ц.н.с. із зовнішнім середовищем та органами-мішенями. Вона здійснюється або проведенням нервових імпульсів від Екстер-, пропріо-і інтерорецептори до відповідних сегментарним і надсегментарного утворень спинного і головного мозку, або у зворотному напрямку – регулюючих сигналів з ц.н.с. до м’язів, забезпечує переміщення тіла в навколишньому просторі, до внутрішніх органів і систем. Структури периферичної нервової системи мають власне судинне та іннерваціонное забезпечення, що підтримує трофіку нервових волокон і гангліїв; а також власну лікворну систему у вигляді капілярних щілин по ходу нервів і сплетінь. Вона формується починаючи з міжхребцевих гангліїв (прямо перед якими на спинномозкових корінцях закінчується сліпими мішками підпавутинний простір з цереброспінальної рідиною, що омиває центральну нервову систему). Т.ч., обидві лікворних системи (центральної і периферичної нервової системи) роздільні і мають своєрідний бар’єр між собою на рівні міжхребцевих гангліїв. У периферичній нервовій системі нервові стовбури можуть містити рухові волокна (передні корінці спинного мозку, лицьова, відвідний, блоковий, додатковий та під’язиковий черепні нерви), чутливі (задні корінці спинного мозку, чутлива частина трійчастого нерва, слуховий нерв) або вегетативні (вісцеральні гілки симпатичної і парасимпатичної систем). Але основна частина верхніх стовбурів тулуба і кінцівок є змішаною (містить рухові, чутливі і вегетативні волокна). До змішаних нервах відносяться міжреберні нерви, стовбури шийного, плечового і попереково-крижового сплетінь і витікаючих з них нервів верхніх (променевого, серединного, ліктьового тощо) і нижніх (стегнового, сідничного, большеберцового, глибокого малогомілкового та ін) кінцівок. Співвідношення рухових, чутливих і вегетативних волокон в стовбурах змішаних нервів може значно варіювати. Найбільша кількість вегетативних волокон містять серединний і великогомілкової нерви, а також блукаючий нерв. Незважаючи на зовнішню роз’єднаність окремий нервових стовбурів периферичної нервової системи, між ними існує певна функціональна взаємозв’язок, забезпечувана неспецифічними структурами ц.н.с. Те чи інше поразку окремого нервового стовбура позначається на функціональному стані не тільки симетричного нерва, а й віддалених нервів на своїй і протилежній стороні тіла: в експерименті підвищується працездатність контралатерального нервово-м’язового препарату, а в клініці – при мононевритов підвищуються показники провідності по інших нервових стовбурах . Зазначена функціональна взаємозв’язок в деякій мірі (поряд з іншими факторами) визначає характерну для П. н. с. множинність ураження її структур – поліневрити і полінейропатії, полігангліоніти та ін

Ураження периферичної нервової системи можуть бути обумовлені різноманітними чинниками: травмою, метаболічними і судинними порушеннями, інфекціями, інтоксикаціями (побутовими, виробничими та лікарськими), вітамінною недостатністю та іншими дефіцитними станами. Велику групу заболеванійперіферіческой нервової системи складають спадкові поліневропатії: невральна аміотрофія Шарко – Марі – Тута, Руссі – Леві синдром, гіпертрофічні поліневропатії Дежерина – Сотта і Марі – Бовері та ін Крім того, ряд спадкових захворювань ц.н.с. супроводжується ураженням Пперіферіческой нервової системи.: сімейна атаксія Фрідрейха, сімейна параплегія Штрюмпелля, атаксія-телеангіектазії Луї-Бар та ін У залежності від переважної локалізації ураження периферичної нервової системи розрізняють радикуліти, плексити, гангліоніти, неврити, а також поєднані ураження – полірадикулоневрити, поліневрити (поліневропатії). Найбільш частою причиною радикулітів є обмінно-дистрофічні зміни хребта при остеохондрозі, грижах міжхребцевих дисків. Плексити частіше обумовлені здавленням стовбурів шийного, плечового і попереково-крижового сплетінь патологічно зміненими м’язами, зв’язками, судинами, так званими шийними ребрами та іншими утвореннями «наприклад, пухлинами, збільшеними лімфатичними вузлами). Спинномозкові ганглії уражаються переважно вірусом герпесу. Описана велика група компресійних уражень периферичної нервової системи, пов’язаних із здавленням її структур в фіброзних, кісткових, м’язових каналах (тунельні синдроми). Симптоматика ураження структур периферичної нервової системи обумовлена ​​залученням рухових, чутливих і вегетативних волокон, що входять до складу нервових стовбурів (паралічі, парези, м’язові атрофії, розлади поверхневої і глибокої чутливості в зоні порушеною іннервації у вигляді болю, парестезій, анестезій, синдромів каузалгії і фантомних відчуттів , вегетативно-судинні та трофічні порушення частіше в дистальних відділах кінцівок). Окрему групу становлять больові синдроми, які нерідко протікають ізольовано, не супроводжуючись симптомами випадіння функцій, – невралгії, плексалгіі, радікулалгаі. Найбільш важкі больові синдроми спостерігаються при гангліоніти (симпаталгії), а також травмах серединного і большеберцового нервів з розвитком каузалгії.

У дитячому віці особливою формою патології периферичної нервової системи є родові пошкодження спинномозкових корінців (переважно на рівні шийних, рідше поперекових сегментів), а також стовбурів плечового сплетення з розвитком родових травматичних паралічів руки, рідше ноги. При пологовій травмі плечового сплетіння та його гілок виникають паралічі Дюшенна – Ерба або Дежерин-Клюмпке (див. Плечове сплетіння).

Пухлини периферичної нервової системи (невриноми, нейрофіброми, гломусні пухлини) зустрічаються відносно рідко, але можуть виникати на різних її рівнях.

Діагностика уражень периферичної нервової системи грунтується насамперед на даних клінічного обстеження хворого. Характерні переважно дистальні паралічі і парези з порушенням чутливості, вегетативно-судинними і трофічними розладами в зоні іннервації того чи іншого нервового стовбура. При ураженні периферичних нервових стовбурів певне діагностичне значення має тепловізійне дослідження, що виявляє так званий синдром ампутації в зоні денервації у зв’язку з порушенням в ній терморегуляції і зниженням шкірної температури. Проводять також електродіагностики і хронаксіметрію, але останнім часом зазначені методи поступаються електроміографії і електронейроміографія результати яких значно більш інформативні. Електроміографія виявляє при невральної ураженні характерний денерваціонние тип зміни біоелектричної активності паретичних м’язів. Дослідження швидкостей проведення імпульсу по нервах дозволяє визначити точну локалізацію ураження нервового стовбура з їхнього зниження, а також виявити ступінь залучення в патологічний процес рухових або чутливих нервових волокон. Для ураження периферичної нервової системи характерно також зниження амплітуд викликаних потенціалів ураженого нерва і денервірованних м’язів. Для уточнення характеру патологічного процесу при поліневропатіях, пухлинах нервів застосовують біопсію шкірних нервів з наступним гістологічним та гістохімічним їх дослідженням. При клінічно виявлених пухлинах нервових стовбурів можна використовувати комп’ютерну томографію, що має особливе значення у випадках пухлин черепних нервів (наприклад, при невриномі слухового нерва). Комп’ютерна томографія дозволяє встановлювати локалізацію грижі міжхребцевого диска, що важливо для подальшого оперативного її видалення.

Лікування захворювань периферичної нервової системи спрямоване на усунення дії етіологічного фактора, а також на поліпшення мікроциркуляції та обмінно-трофічних процесів в нервовій системі. Ефективні вітаміни групи В, препарати калію і анаболічні гормони, антихолінестеразні препарати та інші стимулятори невральної провідності, препарати нікотинової кислоти, кавінтон, трентал, а також лікарська метамерних терапія. Призначають фізіотерапевтичні процедури (електрофорез, імпульсні струми, електростимуляцію, діатермію та інші теплові впливи), масаж, лікувальну фізкультуру, санаторно-курортне лікування. При пухлинах нервів, а також при їх травмах за показаннями проводять оперативне лікування. В останні роки розроблено препарат кронасіал, що містить певний склад ганглиозидов – рецепторів нейрональних мембран; його внутрішньом’язове застосування стимулює сінаптогенез і регенерацію нервових волокон.

Comments are closed.