Обличчя.

Обличчя (facies). Умовними межами обличчя є передній край волосяного покриву голови, лінія прикріплення вушної раковини ззаду, кут і край тіла нижньої щелепи. Бічна і нижня межа відділяють обличчя від області шиї.

Шкіра обличчя порівняно тонка, рухлива. Товщина жирового прошарку обличчя , особливо на щоках і губах, значно варіює. М’язи ліцапредставлени жувальної мускулатурою, яка приводить в рух нижню щелепу, і мімічними м’язами. Останні одним кінцем з’єднані з поверхнею лицьових кісток, а іншим – вплітаються в глибокі шари шкіри. При їх скороченні різні відділи шкіри губ, щік, вік, лоба, крил носа переміщаються, забезпечуючи обличчю людини тонку і виразну міміку.

Кісткову основу обличчя  складають нерухомо з’єднані кістки лицьового черепа – лобова кістка, верхньощелепні, виличні, носові кістки і нижня щелепа.

Кровопостачання обличчя  здійснюється гілками зовнішньої сонної артерії, створюючими між собою безліч анастомозів. Венозний відтік відбувається через систему вен, що впадають в лицьову і заніжнечелюстную вени, а звідти у внутрішню яремну вену. Система вен обличчя , крім того, має повідомлення через зовнішню очну вену з внутрічерепним печеристих синусів, що зумовлює небезпеку тяжких ускладнень при поширенні по венозних шляхах (тромбофлебіт лицевих вен) інфекції з деяких відділів обличчя, наприклад при фурункулах або абсцесах верхньої губи. Лімфа відтікає в регіонарні розташовані групами лімфатичні вузли – підщелепні, глибокі шийні і в більш дрібні – щічні, привушні, надчелюстние та ін

Чутлива іннервація обличчя  і його окремих частин здійснюється гілками трійчастого нерва. Іннервацію мімічних м’язів забезпечує лицьовий нерв, жувальних – рухові волокна нижньощелепного нерва (третьої гілки трійчастого нерва).

Форма і розміри обличчя  і окремих його частин залежать від расової приналежності, індивідуальних особливостей, статі і віку людини. Формування контурів обличчя завершується до 20-23 років у чоловіків, до 16-18 років у жінок. У міру старіння збільшується кількість шкірних складок і утворюються зморшки, що обумовлено втратою шкірою еластичності; у зв’язку з втратою зубів, витончення щелеп, збіднінням підшкірної клітковини жировими відкладеннями змінюється форма окремих частин обличчя.

ПАТОЛОГІЯ
Вади розвитку. На ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку можуть виникати порушення (спадково зумовлені чи пов’язані з впливом на плід під час вагітності несприятливих факторів), що призводять до незрощенням окремих ділянок ембріональних утворень, з яких формується обличчя . В результаті виникають вади розвитку, серед яких найбільш часто зустрічаються вроджені ( ізольовані та комбіновані) ущелини верхньої губи та піднебіння. Вони можуть бути частковими, повними, одно-і двосторонніми, наскрізними. Комбіновані ущелини, особливо двосторонні, поступово призводять до порушень розвитку верхньої щелепи і вираженої деформації особи. Значно рідше зустрічаються інші види вроджених вад – косі і поперечні щілини обличчя , серединна щілина нижньої щелепи, а також часто не сумісні з життям нетипові порушення формування різних ділянок обличчя або повна їх відсутність. До останніх відносяться Циклоп – відсутність середнього відділу обличчя, включаючи верхню щелепу і ніс, при якому є одне очне яблуко, що розташоване по середині або два очних яблука зливаються в одне і знаходяться в загальному поглибленні; агнатами – відсутність нижнього відділу обличчя, в т.ч . нижньої щелепи. Надзвичайно рідкісний порок – повна відсутність обличчя (апрозопія).

Порушення форми обличчя як вроджені, так і виникли в процесі його подальшого формування і росту, пов’язані зазвичай з неправильним (недостатнім або надлишковим) або нерівномірним розвитком лицьових кісток, у першу чергу, щелеп.

Лікування вад розвитку та деформацій обличчя в основному оперативне. Пластичні операції рекомендується проводити в ранні терміни після народження дитини на 3-й добу або на 3-му місяці життя. Надалі для попередження і виправлення деформації щелеп і зубних рядів, дефектів мови застосовують ортодонтичні методи лікування.

Пошкодження обличчя  можуть бути викликані ударами, пораненнями. Утворені при ударах підшкірні крововиливи та гематоми (якщо вони не поєднуються з пошкодженням кісток обличчя або струсом мозку) зазвичай не вимагають спеціального лікування. Подряпини і садна після видалення забруднення і змазування спиртовим розчином йоду або діамантового зеленого швидко гояться під струпом, не залишаючи, як правило, помітних слідів. При більш важких ушкодженнях, в т.ч. глибоких і обширних ранах обличчя, перша допомога полягає в проведенні заходів щодо попередження та усунення ускладнень, що загрожують життю пораненого, – кровотечі, асфіксії, шоку. На рану накладають стерильну пов’язку. Тимчасова зупинка кровотечі з рани особи може бути здійснена притисненням пальцем лицьової артерії в області її перегину через край нижньої щелепи попереду від прикріплення жувальної м’язи, або (при кровотечах із глибоких відділів) загальної сонної артерії. Остаточна зупинка кровотечі проводиться шляхом перев’язки пошкоджених судин в рані, а при особливо сильних кровотечах – шляхом перев’язки судини (зазвичай зовнішньої сонної артерії) на протязі. Для боротьби з асфіксією потерпілому надають положення, що полегшує дихання, – обличчям вниз. При западінні мови його прошивають і витягають за допомогою лігатури. В особливо важких випадках вдаються до трахеотомії. Призначають протишокові заходи.

Хірургічну обробку ран обличчя проводять в умовах операційної, як правило, під місцевою анестезією, при можливості із залученням хірурга-стоматолога. Тканини, особливо шкіру, січуть в мінімальному обсязі з урахуванням функціональних і косметичних вимог. Рану зашивають пошарово. Якщо вона проникає в порожнину рота, ушивання починають зі слизової оболонки. Ретельно відновлюють неперервність пошкоджених мімічних м’язів. При наявності переломів кісток обличчя їх відламки встановлюють у правильне положення, фрагменти нижньої щелепи фіксують у нерухомому стані назубних шинами або виконують остеосинтез. При утворився дефект м’яких тканин в процесі хірургічної обробки рани може бути виконана первинна місцева пластика.

Рани обличчя при відсутності нагноєння і некрозу тканин, а також якщо є можливість госпіталізувати потерпілого і спостерігати за ним зашивають наглухо. В іншому випадку шви можна накладати лише на область губ, повік, крил носа, вушної раковини, на слизову оболонки порожнини рота; на інших ділянках обличчя краї рани зближують направляючими швами, створюючи умови для вільного відтоку ранового; остаточно зашивають рану після її очищення та припинення гнійних виділень.

Дефекти і деформації окремих ділянок обличчя, які виникли в результаті пошкоджень, усувають за допомогою пластичних операцій (переміщення клаптів тканин з сусідніх ділянок або вільна пересадка шкіри, а при великих дефектах, наприклад при пластиці носа, – поетапне переміщення шкірно-жирових клаптів з віддалених ділянок в вигляді стебельчатого клаптя Філатова, при дефектах щелеп – пересадка кістки).

Опіки обличчя можуть бути наслідком впливу термічних, хімічних факторів і електричного струму.

ЗАХВОРЮВАННЯ
Запальні процеси на шкірі обличчя – гнійничкові ураження, фурункули, карбункули протікають так само, як при іншій локалізації. Однак у зв’язку з особливостями венозного відтоку вони можуть супроводжуватися важкими ускладненнями у вигляді тромбофлебіту лицевих вен з поширенням процесу в порожнину черепа. Можливе перенесення інфікованих емболів з кров’ю і утворення абсцесів в різних органах. Абсцес і флегмона особи частіше мають одонтогенного природу і розташовуються в міжм’язової і межфасціальних клетчаточних просторах. Їх лікування проводять за загальними правилами – розкривають вогнище і забезпечують вільний відтік вмісту. Одночасно призначають антибіотики, сульфаніламіди, загальнозміцнюючі засоби,

Серед запальних захворювань лиця виділяють ному, бешихове запалення. З специфічних запальних процесів особи зустрічаються туберкульозний вовчак, сифілітичні поразки у вигляді твердого шанкра, розеол, актиномікоз.

На шкірі обличчя виникають вульгарні і червоні вугри, у чоловіків спостерігається запалення волосяних фолікулів. На шкірі губ утворюється екзема, лейкоплакія, хейліт. У кутах рота можуть утворитися заїди.

Ряд інфекційних хвороб (наприклад, скарлатина, кір, черевний тиф) супроводжуються появою на обличчі характерної висипки. Атрофія всіх тканин однієї половини обличчя, що супроводжується втратою больових відчуттів на ураженій ділянці і порушенням потовиділення, характерна для геміатрофія. Збільшення м’язової маси однієї половини обличчя і кісткові зміни переважно бічних відділів нижньої щелепи – прояви гемігіпертрофіі. Симптомом багатьох патологічних процесів (пульпіту, періодонтиту, запалення придаткових пазух носа або скронево-нижньощелепного суглоба, невралгії трійчастого нерва, деяких поразок ц.н.с., злоякісних новоутворень щелеп і ін) є болі в обличчі (прозопалгія).

Пухлини. Серед доброякісних пухлин шкіри обличчя більш поширені пігментні невуси, гемангіоми, лімфангіоми. Зустрічаються також атерома, ліпома, папілома. Лікування оперативне. Поверхневі утворення можна видаляти за допомогою діатермокоагуляції (за винятком пігментних) або кріохірургії, при значній протяжності їх січуть одномоментно або в кілька етапів.

Серед злоякісних пухлин обличчя  найбільш часто зустрічається рак нижньої губи, базаліома, меланома. Злоякісні пухлини обличчя  протікають так само, як відповідні пухлини іншої локалізації. Лікування проводять загальноприйнятими методами. Щоб уникнути розвитку метастазів або з лікувальною метою одночасно видаляють лімфатичні вузли і клітковину шиї.

Операції.
Хірургічні втручання на обличчя мають ряд особливостей, які стосуються техніки операції: використовують найбільш тонкі голки, а в якості шовного матеріалу – синтетичні нитки; при накладанні швів краї шкірної рани зіставляють дуже точно, для чого спочатку максимально зближують зануреними швами підшкірну клітковину, а потім накладають шви на шкіру без натягу; щоб утворюються після загоєння рубці були як можна менш помітні, розрізи на обличчі роблять по можливості уздовж анатомічних складок і зморшок, а також в радіальному напрямку, щоб уникнути пошкодження гілок лицьового нерва.

Comments are closed.