Модифікатори канцерогенезу. Активатори розвитку ракової пухлини.

Важливо підкреслити, що, не кажучи вже про таких промоторів, як гормони, жовчні кислоти, кухонна сіль, практично всі інші з’єднання, що проявили промоторні активність, також діють на людину – на виробництві або у вигляді лікарських препаратів

Не всі закономірності, встановлені в експерименті иа шкірі мишей, були підтверджені на моделях пухлин внутрішніх органів, оскільки немає чітких даних про те, що пухлини регресують після припинення дії промотора, і ефект далеко не настільки демонстратівен в сенсі множинності пухлин. Але в той же час були отримані нові й часом несподівані факти, наприклад посилення аскорбинат натрію розвитку пухлин сечового міхура у щурів (правда, дози аскорбинат були дуже високими), підвищення частоти аденокаріціом шлунка кухонною сіллю, жовчними кислотами.

Робилися численні спроби виявити специфічні властивості промоторів, але в цілому вони залишилися безуспішними. Промотори підвищують проліфератнвную активність в органах-мішенях, підвищують активність ферменту орнітиндекарбоксилази, порушують міжклітинні взаємодії, змінюють діфференцнровку клітин (то гальмують її, то підсилюють), підвищують рівень активатора плазміногену, протеїнкінази С, взаємодіють з клітинними мембранами. Самим постійним властивістю промоторів виявилася їх здатність чинити шкідливу дію на клітини-мішені з подальшою їх проліферацією.

Це продемонстровано у дослідженнях із застосуванням кухонної солі, після одноразового введення якої відзначено підвищення синтезу ДНК і поява великої кількості мічених клітин у слизовій оболонці пілоричного відділу шлунка Показано шкідливу дію жиру іа епітеліальні клітини верхніх відділів крипт товстої кишки
активатори канцерогенезу

Багато промотори (кротоновое масло і виділені з нього форболовие ефіри, фенобарбітал, ДДТ, сахарин, багато нефротокснческіе агенти, препарати, що викликають утворення зоба н др) самі по собі є слабкими канцерогенами, якщо їх застосовувати за прийнятою нині схемі тестування на канцерогенну активність, т е при безперервному введенні протягом 2 років в максимально переносимої дози.

Важливо відзначити, що промоторні активність зазначені сполуки проявляли при дозах, які в багато разів менше канцерогенних Тому промоцію слід було б визначити як посилення росту пухлин неканцерогенними дозами слабких канцерогенів

Тим не менш канцерогенність промоторів можна не враховувати хоча б тому, що їх дії піддається величезна маса людей ДДТ, наприклад, в пору його безконтрольного застосування виявлявся в біосфері практично скрізь, навіть на незаселених островах і на дні морів і океанів, його знаходили в відчутних концентраціях в їжі, в тканинах тварин і людини, в молоці годуючих матерів і т. д., т е цей синтетичний препарат, який не має аналога в природі, протягом декількох десятиліть діяв практично на все населення земної кулі.

У виробничих умовах робочі піддавалися впливу високих доз ДДТ, було відомо багато випадків отруєння, але ні в одній країні не було зареєстровано підвищення частоти зустрічальності пухлин, яке можна було б пов’язати з дією цього пестициду В експериментах ж на мишах він проявив себе як канцероген, викликавши значне і залежне від дози збільшення частоти виникнення епітеліальних пухлин печінки, у тому числі злоякісних Схожа картина була і з іншими хлорорганічними пестицидами з тією суттєвою різницею, що масштаби їх застосування були набагато менше.

Іншим з’єднанням, що надають промоторні, а у великих дозах н канцерогенну активний вплив на печінку гризунів, є фенобарбітал, широко і давно застосовується при лікуванні психічних захворювань Однак і в цих випадках почастішання розвитку пухлин у цих хворих при тривалому спостереженні не відзначалося, що пов’язують з недостатньо високою дозою препарату. Очевидно, людина більш резистентний саме до цієї групи каіцерогеіов-промоторів, що викликають у мишей почастішання спонтанних пухлин печінки Щодо інших канцерогенів, наприклад нафтиламина, це не спостерігають

Канцерогени цієї групи відрізняються від описаних вище генотоксичних канцерогенів (ПАВ, нітрозамінів і т д) нездатністю взаємодіяти з ДНК, відсутністю мутагенності, внаслідок чого їх називають епігенетичними.

Comments are closed.