Лімфома Ходжкіна. Історія лімфоми Ходжкіна. Ознаки хвороби Ходжкіна.

У XX столітті діагностичними клітинами при хворобі Ходжкіна були визнані клітини Рід-Штернбepгa (RS). Проте надалі в численних дослідженнях було показано, що RS-клсчкі можуть виявлятися і при інших реактивних і пухлинних (состояніях. Це дало підставу стверджувати, що RS-клітини можуть вважатися діагностичними для хвороби Ходжкіна тільки при наявності характерних для одного з підтипів цього захворювання фонових реактивних клітин.

У подальшому з досягненнями імуногістохімії діагноз хвороби Ходжкіна став більш точним завдяки ідентифікації характерних для RS-клсток антигенів. Однак існують ситуації, коли відрізнити лімфому Ходжкіна від неходжкінської не представляється можливим. Основною ознакою, за яким можна відрізнити більшість HL від NHL, є нечисленність популяції пухлинних клітин (Ходжкіна і Рід-Штернберга) в пухлини, іноді налічує менше 1% клітин.
лімоми Ходжкіна

Показано, що ці реактивні клітини (лімфоцити, плазмоцити, гістіоцити, нейтрофіли, еозіпофіли, фібробласти) залучаються в інфільтрат цитокінів та хемокінів. секретується або індуковані пухлинними клітинами (Teruya-Feldstein і співавт., 1999).

Майже на всьому протязі XX сторіччя природа RS-клітини залишалася таємницею. В якості джерела їх проісходженія пропонувалися багато варіанти. Імуногістохімічні та молекулярно-генетичні дослідження вказують на те, що більшість RS-клітин відбуваються з В-клітин цетрі розмноження, які втратили здатність синтезувати імуноглобуліни та експресувати антигени В-клітин. Проте у ряді випадків лімфоми Ходжкіна визнається можливість походження RS-клітин з інших джерел.

Лімфома Ходжкіна становить приблизно 10% всіх лімфом. Для неї характерно бімодальне вікове поширення з переважанням в молодому віці. Найбільш часто уражаються шийні лімфатичні вузли; саме вони найчастіше використовується для взяття біопсійного матеріалу. Можуть уражатися і групи пахвових лімфатичних вузлів. Поразка ж брижових вузлів зустрічається рідко. Приблизно в 20% випадків уражається селезінка; розвиток пухлини в інших органах, за винятком пізніх стадій захворювання, спостерігається рідко. Характер поширення захворювання з ураженням суміжних зон відрізняє лімфому Ходжкіна oi більшості неходжкінських лімфом, для коюрих характерна тенденція до більш широкого дисемінації. З урахуванням такого варіаіта поширення пухлини на симпозіумі та Анн Арбор (1971) була прийнята раціональна система стадірованін лімфоми Ходжкіна, на якій базується лікування пухлини.

У класифікації ВООЗ виділяються два нозологічних типу лімфоми Ходжкіна: лімфома Ходжкіна, подулярний тип лімфоїдного переважання (NLPHL), і класична лімфома Ходжкіна, які відрізняються але клінічним, іммуногісгохіміческім і молекулярно-генетичними ознаками. Поруч дослідників висуваються аргументи по рубріфікапіі NLPHL як В-клсточних неходжкінських лімфом. Однак робоча група ВООЗ вважає, що в даний час NLPHL следус! залишити як підтип HL, з рекомендаціями продовжити подальші дослідження.

Comments are closed.