ІЗСД і інсуліт.

Інсуліта називають запалення острівців підшлункової залози. Інсуліт проявляється насамперед мононуклеарной інфільтрацією острівців і тим самим доводить участь клітинної ланки імунітету в патогенезі ІЗЦД.

Активний інсуліт виявляється в тканині підшлункової залози (біопсійний або аутопсійного матеріал) у хворих ІЗСД незабаром після клінічного прояву хвороби і в пізній стадії доклінічного періоду. Мононуклеарная інфільтрація острівців при інсули подібна з лімфоцитарною інфільтрацією інших органів і тканин при інших аутоімунних захворюваннях.

До моменту виявлення ІЗСД острівці інфільтрований головним чином активованими лімфоцитами CD8 (Т-супресорів і цитотоксичними Т-лімфоцитами) і лімфоцитами CD4 (Т-хелперами). Виявляються також В-лімфоцити, макрофаги і NK-лімфоцити.

При інсули на острівцевих клітинах (в тому числі – на бета-клітинах) з’являються антигени HLA класу II (HLA-DR) та класу I. Поява антигенів HLA класу I супроводжується підвищенням вмісту інтерферону альфа в острівцях.

ІЗСД і клітинний аутоиммунитет проти бета-клітин

У аутоімунної реакції беруть участь лімфоцити, NK-лімфоцити і макрофаги (моноцити). Ці клітини утворюють цитокіни, які або опосередковує клітинні реакції проти бета-клітин або безпосередньо їх ушкоджують.

В експериментах на культурах бета-клітин показано, що цитотоксичною дією володіють інтерферон гамма, фактор некрозу пухлин бета і інтерлейкін-1. Треба відзначити, що бета-клітини більш чутливі до токсичного впливу цитокінів, ніж інші острівкові клітини.

Після комбінованої трансплантації нирки і підшлункової залози у однояйцевих близнят (від здорового близнюка хворому ІЗЦД) у відсутність імуносупресії в трансплантованої підшлунковій залозі швидко розвивається інсуліт і настає її недостатність. Здавалося б, у однояйцевих близнят реакція відторгнення не повинна розвиватися (і вона дійсно не розвивається в нирковому трансплантаті). Виникнення інсуліта в даному випадку пояснюється наявністю у реципієнта лімфоцитів CD8

ІЗСД і аутоантитіла до антигенів бета-клітин

Аутоантитіла до антигенів бета-клітин виявляються в сироватці у більшості осіб в доклінічному періоді хвороби і майже у всіх хворих на ранніх стадіях клінічного періоду ІЗСД. Найбільш докладно вивчені аутоантитіла до острівцевих клітинам, аутоантитіла до інсуліну і до різних ізоформ глутаматдекарбоксилази. Охарактеризовано ще кілька антигенів бета-клітин і відповідних аутоантитіл.

Майже всі типи аутоантитіл з’являються у відповідь на руйнування бета-клітин і не беруть безпосередньої участі в аутоімунної реакції, хоча існують і комплементфіксірующіе аутоантитіла, що руйнують бета-клітини in vitro.

Аутоантитіла до антигенів бета-клітин – найважливіші маркери прихованої аутоімунної реакції (тобто доклінічного періоду ІЗСД). Деякі типи аутоантитіл з’являються за 10-15 років до клінічного прояву хвороби. Виявлення аутоантитіл до острівцевих клітинам, інсуліну, а також інших аутоантитіл або їх комбінацій дозволяє діагностувати латентний ІЗСД, передбачити термін клінічного прояву хвороби та планувати профілактичне лікування.

По змін титру аутоантитіл можна судити про інтенсивність аутоімунного процесу та про ступінь руйнування бета-клітин. Наприклад, відсутність або низький титр аутоантитіл до острівцевих клітинам у хворого ІЗСД з великою ймовірністю свідчить про загибель майже всіх бета-клітин.

 

Comments are closed.