ІЗСД: доклінічних період ІЗСД.

Автоімунна реакція проти бета-клітин у більшості хворих починається за кілька років до клінічного прояву ІЗСД.

Доклінічних період можна умовно розділити на дві стадії: ранню та пізню.

Руйнування популяції бета-клітин відбувається поступово, і тому на ранній стадії порушення толерантності до глюкози та інші метаболічні зрушення відсутні. Тим не менш виявити ранню стадію доклінічного періоду ІЗСД вдається шляхом аналізу аутоантитіл до антигенів бета-клітин.

На пізній стадії, коли гине більше 50% бета-клітин, порушення толерантності до глюкози може бути виявлено за допомогою ВВТТГ (внутрішньовенного тесту на толерантність до глюкози) (щодо зниження секреції C-пептиду або інсуліну у відповідь на в / в введення глюкози).

Розуміння подій доклінічного періоду ІЗСД – необхідна умова для розробки підходів до первинної профілактики хвороби. Тому в США, Західній Європі, Австралії і Японії з кінця 70-х років проводяться численні одномоментні і проспективних дослідження імунологічних та гормонально-метаболічних маркерів доклінічного періоду ІЗСД.

Перше проспективное дослідження, проведене в Англії, охоплювало 719 найближчих родичів (батьків, дітей, братів і сестер) 198 хворих ІЗСД. Протягом перших 10 років спостереження ІЗСД проявився у 13 родичів. У всіх тринадцяти за 1-10 років до прояву хвороби в сироватці виявлялися аутоантитіла до острівцевих клітинам і комплементфіксірующіе аутоантитіла до острівцевих клітинам. Підрахували, що ризик ІЗСД у носіїв аутоантитіл в 314 разів перевищує ризик ІЗСД у родичів, які не мають аутоантитіл.

У бостонському проспективном дослідженні визначали аутоантитіла до острівцевих клітинам і аутоантитіла до інсуліну і проводили ВВТТГ у здорових однояйцевих близнюків та інших найближчих родичів хворих ІЗСД. Обидва типи аутоантитіл виявлялися навіть за 8 років до клінічного прояву хвороби. У носіїв аутоантитіл спостерігалося прогресуюче зниження функції бета-клітин (порушення першої фази секреції інсуліну при ВВТТГ (внутрішньовенному тесті на толерантність до глюкози)).

До моменту клінічного прояву ІЗСД руйнуються далеко не всі острівці. При гістологічному дослідженні в одних острівцях виявляється інсуліт, тоді як інші залишаються неушкодженими і містять нормальні бета-клітини; зрідка зустрічається навіть компенсаторна гіперплазія острівців. У більшості острівців бета-клітини, лімфоцити і макрофаги відсутні, але виявляються нормальні альфа-клітини, які секретують глюкагон, і дельта-клітини, секретирующие соматостатин. Ймовірно, в таких острівцях інсуліт завершився задовго до клінічного прояву ІЗСД.

ІЗСД: експериментальні моделі

Генетично обумовлений ІЗСД моделюється у щурів лінії ВВ і мишей лінії NOD, оскільки у них є генетична схильність до ІЗСД, обумовлена ​​мутаціями деяких генів HLA. У 90-95% таких тварин в певному віці виникає цукровий діабет, який характеризується всіма ознаками ІЗСД: інсуліта, наявністю аутоантитіл до острівцевих клітинам, абсолютним дефіцитом інсуліну, гіперглікемією і кетоацидоз без лікування інсуліном.

Індукований ІЗСД у багатьох тварин (гризунів, кролів, собак) можна викликати за допомогою стрептозоціна або аллоксана – речовин, що вибірково ушкоджують бета-клітини. У великих дозах стрептозоцін і аллоксан руйнують майже всі бета-клітини, що призводить до гострого дефіциту інсуліну (модель токсичного ІЗЦД). У деяких гризунів шляхом повторних ін’єкцій малих доз стрептозоціна вдається викликати цукровий діабет, дуже схожий з ІЗЦД у людини. Справа в тому, що в малих дозах стрептозоцін лише частково пошкоджує бета-клітини і таким чином індукує аутоімунних реакцій.

Експериментальні моделі ІЗЦД використовуються для вивчення патогенезу і для розробки нових способів лікування ІЗСД. Наприклад, індукція толерантності до антигенів бета-клітин у шмаркачів мишей NOD попереджає цукровий діабет у дорослих тварин. Застосування імунодепресантів дозволяє знизити тяжкість діабету у вже хворих тварин.

 

Comments are closed.