Інсуліноми: лікування.

Радикальне лікування – видалення пухлини; якщо інсуліноми розташована в хвості підшлункової залози, проводять резекцію хвоста; якщо інсуліноми розташована в тілі або голівці залози, її вилущують. Оскільки розміри інсуліном звичайно невеликі (діаметр 2 см і менше), за допомогою КТ їх вдається виявити тільки в половині випадків. Чутливість методу трохи вище, якщо використовується двофазна КТ (зображення залози отримують під час артеріальної і паренхіматозної фаз контрастування). Ендоскопічне УЗД дозволяє виявити 80-90% пухлин. Ангіографія та взяття крові з вен ворітної системи печінки з наступним визначенням інсуліну, а також інтраопераційна пальпація володіють чутливістю 80%. Під час операції видаляють всі виявлені пухлини. Ефективність втручання оцінюють, періодично визначаючи рівень глюкози плазми під час операції. Якщо пухлина локалізувати не вдалося, проводять покрокову дистальну резекцію підшлункової залози з інтраопераційної мікроскопією заморожених зрізів і визначенням рівня глюкози плазми. Якщо і таким шляхом пухлина не знайдена або виявлена ​​первинно-множинна інсуліноми, видаляють 70-80% тканини підшлункової залози. Залишилася тканини достатньо для збереження екзокринної та ендокринної функцій залози.
Коли пухлина має злоякісний характер, дає множинні метастази і її не можна видалити повністю, вдаються до медикаментозного лікування діазоксидом або октреотидом. Ці препарати пригнічують секрецію інсуліну і знижують тяжкість гіпоглікемії. Застосовують також глюкокортикоїди (ці препарати мають контрінсулярних ефектом).
На щастя, інсуліноми досить рано проявляється клінічно, тому на момент постановки діагнозу більшість пухлин мають невеликі розміри.
Перш за все потрібно нормалізувати рівень глюкози плазми. Швидше за все це досягається шляхом інфузії глюкози. Використовують також діазоксид, бета-адреноблокатори та фенітоїн, але дані препарати допомагають не всім хворим і часто надають лише короткочасний ефект. У багатьох випадках ефективний октреотид, який швидко пригнічує секрецію інсуліну пухлиною. Потім переходять до хірургічного видалення пухлини.
В одному з досліджень октреотид був ефективний у всіх семи хворих з метастазами інсуліноми, але в різній мірі. У той же час при лікуванні октреотидом можуть посилитися напади гіпоглікемії – можливо, це відбувається через придушення секреції глюкагону або СТГ.
Діазоксид допомагає багатьом хворим, але нерідко викликає побічні ефекти – затримку води, затримку натрію, гіпертрихоз, шлунково-кишкові порушення.
Основним методом лікування метастазів залишається хіміотерапія. Комбінація стрептозоцін плюс доксорубіцин більш ефективна, ніж стрептозоцін плюс фторурацил. Вона дозволяє добитися ремісії приблизно у половини хворих і злегка збільшує виживаність.
Хворі з залишковою пухлинної тканиною потребу в спостереженні, так як спектр секретується гормонів може змінитися і вимагати корекції лікування. Наприклад, метастази інсуліноми іноді перемикаються на секрецію глюкагону, що призводить до гіперглікемії.
Якщо хірургічне втручання виявилося неефективним (при множинних пухлинах, незидиобластоз або гіперплазії острівців підшлункової залози або при метастазуючої інсуліноми), проводять консервативне лікування.
Воно спрямоване на придушення секреції інсуліну. Діазоксид в дозі 100 мг всередину 3-4 рази на добу ефективний приблизно у 50% хворих. В окремих випадках добре діють фенітоїн, хлорпромазин, пропранолол і верапаміл.
При злоякісної метастазуючої інсуліноми засіб вибору – стрептозоцін; при резистентності до цього препарату іноді ефективні аспарагиназа, доксорубіцин або плікаміцін.

Інсуліноми: встановлення локалізації інсуліноми
Встановлення локалізації інсуліноми дуже важливо для планування операції. Артеріографія підшлункової залози виявляє інсуліну приблизно в 50% випадків. Інші методи (УЗД, сцинтиграфія, КТ) малоінформативною, оскільки солідні інсуліноми зазвичай мають невеликі розміри (часто менше 2 см). Більш чутлива КТ з контрастуванням.
Найнадійніший спосіб візуалізації інсуліноми – інтраопераційне УЗД підшлункової залози.

Comments are closed.