Хронічний гепатит D.

Хронічний гепатит D може бути результатом гострого вірусного гепатиту, викликаного вірусом гепатиту В і вірусом гепатиту D; гострий гепатит при змішаній інфекції протікає важче, але ризик хронічного гепатиту при ній не підвищується. У той же час при суперінфекції вірусом гепатиту D у хворих на хронічний гепатит В розвивається хронічний гепатит D, що має такі ж клінічні та лабораторні прояви, що й хронічний гепатит В, і відрізняється від нього тільки більш важким перебігом. Важкий хронічний гепатит може трансформуватися у цироз печінки; легкий перебіг спостерігається рідко.

Ще одна відмінна ознака хронічного гепатиту D – антитіла до мікросомальних антигенів печінки та нирок (анти-LKMЗ); при хронічному аутоімунному гепатиті II типу і хронічному гепатиті С в крові з’являється інший різновид цих антитіл (анти-LKM1), а при токсичному гепатиті – анти -LKM2.

ЛІКУВАННЯ. Лікування розроблено погано. Глюкокортикоїди неефективні. Попередні дослідження показали, що інтерферон альфа, який призначається за звичайною схемою, лише на час знижує рівень вірусної РНК і активність амінотрансфераз, практично не впливаючи на перебіг хвороби. При призначенні високих доз препарату (по 9 млн ME 3 рази на тиждень протягом року) у половини хворих спостерігаються стійке сповільнення реплікації вірусу і поліпшення стану, проте відміна препарату незмінно призводить до рецидиву.

Інші противірусні препарати використовують тільки в рамках клінічних випробувань.

На термінальній стадії застосовують трансплантацію печінки. Після трансплантації можливий рецидив гепатиту D в відсутність серологічних маркерів гепатиту В (чого практично ніколи не буває у людей з нормальним імунітетом); морфологічні зміни при цьому незначні. В цілому результати трансплантації печінки краще, ніж при хронічному гепатиті В.

Comments are closed.