Гострий вірусний гепатит: серодіагностика.

Розроблена серодіагностика гепатитів A, В, С і D. Діагностика гепатиту A заснована на визначенні IgM-антитіл до HAAg . При наявності ревматоїдного фактора можливі хибнопозитивні результати. Методи виявлення вірусу в крові та калі поки не набули широкого застосування.

Підстава для діагнозу гепатиту В – виявлення HBsAg в сироватці. У рідкісних випадках, коли рівень HBsAg настільки низький, що не визначається навіть сучасними високочутливими методами, діагноз можна підтвердити за допомогою виявлення IgM-антитіл до HBcAg. Рівень HBsAg не дозволяє судити про тяжкість хвороби; в деяких випадках він обернено пропорційний тяжкості ушкодження гепатоцитів. Концентрація HBsAg вище за все у хворих з імунодефіцитами, трохи нижче – при хронічному гепатиті (чим важче протікає гепатит, тим нижче рівень антигену) і дуже низька – при блискавичному гепатиті. Це говорить про те, що ступінь пошкодження печінки і перебіг гепатиту В залежать від імунної відповіді, а не від рівня HBsAg. Однак при нормальному імунітеті про тяжкості гепатиту можна судити по концентрації маркерів реплікації вірусу. Один з таких маркерів – HBeAg, за наявністю якого можна оцінити ступінь заразливості хворого. Оскільки HBeAg є у всіх хворих на гострий гепатит В, його визначення має сенс в основному при хронічному гепатиті В.

Якщо HBsAg виявлений випадково (наприклад, при обстеженні донора), можна орієнтовно оцінити давність інфекції, визначивши клас антитіл до HBcAg.

При гострому гепатиті або недавньому зараженні виявляють IgM, а при хронічному гепатиті – IgG. Якщо у хворого є високий титр ревматоїдного фактора, то при визначенні IgM можливі хибнопозитивні результати. При гострому гепатиті В рідко можна одночасно виявити HBsAg та антитіла до нього, однак у 15-20% хворих на хронічний гепатит В у невеликому титрі виявляють нізкоаффінние антитіла до HBsAg, які виробляються не до загальної для всіх серотипів детермінанті в, а до детерминантам, відсутнім у даного хворого (наприклад, при інфекції, викликаної серотипом ad, виявляють антитіла до детермінанті у). Зазвичай це не пов’язано з одночасним зараженням двома серотипами вірусу. Такі антитіла не є ознакою одужання і не мають клінічного значення.

Вакцина проти гепатиту В містить тільки HBsAg, тому після імунізації в крові визначаються тільки антитіла до HBsAg.

Розроблено методи визначення вірусної ДНК в печінці і сироватці. Поява вірусної ДНК в крові (так само як і HBeAg) говорить про репродукції вірусу; методи визначення ДНК більш чутливі, ніж визначення HBeAg, і до того ж дозволяють кількісно визначити вміст ДНК. Вірусна ДНК і HBeAg дозволяють судити про репродукції вірусу на фоні лікування противірусними препаратами, наприклад інтерфероном альфа. При нормальному клітинному імунітеті ступінь пошкодження гепатоцитів прямо пропорційна швидкості репродукції вірусу, про яку судять за рівнем вірусної ДНК. Уповільнення репродукції на тлі противірусної терапії супроводжується зменшенням гістологічних змін у печінці.

При гепатиті С часто спостерігається тимчасове підвищення активності амінотрансфераз. Діагноз ставиться при виявленні антитіл до вірусу, однак бувають і хибнопозитивні результати. Використовуючи серологічні тести другого і третього покоління, можна виявити антитіла до вірусу ще тоді, коли активність амінотрансфераз тільки починає підвищуватися. При одужанні антитіла зникають, а у 5-10% хворих гострим гепатитом С вони взагалі не визначаються. При хронічному гепатиті С антитіла знаходять більш ніж в 90% випадків.

Через низьку специфічність ІФА краще підтвердити діагноз за допомогою імуноблотінгу, визначивши наявність вірусних білків, проти яких спрямовані антитіла (див. “Гострий вірусний гепатит: етіологія”). Це особливо важливо в осіб з низькою апріорної ймовірністю гепатиту С.

Самий чутливий метод діагностики – це визначення вірусної РНК, яка з’являється в крові ще до підвищення активності амінотрансфераз і появи антитіл; вона виявляється навіть у зовні здорових носіїв вірусу з нормальною активністю амінотрансфераз. У відсутність антитіл до вірусу діагноз можна поставити тільки завдяки виявленню РНК.

Якщо після контакту з кров’ю або її компонентами у хворого розвинулася чітка клінічна картина гепатиту, а всі вищеперелічені тести негативні, можна думати про гепатит G або про гепатиті, викликаному ще не відкритим вірусом. У деяких хворих на гепатит С виявляють антитіла до HBcAg у відсутність інших маркерів гепатиту В, отже, у групах ризику можливе одночасне зараження декількома вірусами гепатиту з парентеральним механізмом передачі. Майже завжди це IgG, що говорить про давно перенесений гепатит В, рідше – про поточну інфекції з низьким ступенем віремії.

Основна ознака гепатиту D – експресія HDAg в печінці, але на практиці частіше визначають антитіла до HDAg в сироватці. У деяких хворих гострим гепатитом протягом короткого часу можна виявити HDAg в крові. Ретроспективна діагностика гострого гепатиту D утруднена, оскільки антитіла до HDAg не визначаються після зникнення HBsAg. Рання діагностика гострого гепатиту D також буває складна, тому що антитіла можуть з’явитися тільки через 30-40 діб після початку захворювання.

Якщо при гострому гепатиті знайдені HBsAg та антитіла до HDAg, слід визначити клас антитіл до HBcAg. При одночасному зараженні вірусами гепатиту В і гепатиту D це IgM, а при суперінфекції вірусом гепатиту D – IgG. Наявність в крові РНК вірусу гепатиту D – ознака репродукції вірусу і заразність хворого; проте РНК визначають лише деякі науково-дослідні лабораторії. Так само йде справа і з діагностикою гепатиту Е та гепатиту G.

Біопсію печінки при гострому гепатиті проводять тільки в тих випадках, коли діагноз викликає сумніви, чи при підозрі на хронічний гепатит.

Comments are closed.