Гостра кишкова непрохідність (непрохідність кишечника).

Гостра кишкова непрохідність є одним з найбільш важких гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Вона супроводжується високою летальністю післяопераційної (15-20%) і складає 2-3% від числа всіх гострих хірургічних захворювань. Захворюваність становить 1,6 на 10 000 населення.

Непрохідність кишечника поділяють на механічну і динамічну. Розрізняють гостру странгуляціонную, гостру обтураційну механічну непрохідність і поєднані форми. При странгуляционной кишкової непрохідності відзначається здавлення судин брижі. До цієї форми механічної кишкової непрохідності відносять: завороти, вузлоутворенням, внутрішні обмеження, здавлення та обмеження спайками, дивертикулом клубової кишки і запальними тяжами.

При обтураційній кишкової непрохідності судини брижі НЕ здавлені. Обтурація може бути викликана жовчними і каловими каменями, сторонніми тілами, аскаридами, доброякісними і злоякісними пухлинами, рубцевими і запальними стенозами.

До поєднаним формам гострої кишкової непрохідності відносять інвагінації і окремі форми спайкової кишкової непрохідності, при яких поряд з обтурацією є і порушення кровопостачання.

Динамічна кишкова непрохідність наголошується у 4-10% хворих з гострою кишковою непрохідністю. Розрізняють спастичну і паралітичну форми динамічної кишкової непрохідності. Причинами розвитку динамічної кишкової непрохідності можуть бути травми черевної порожнини, операції на органах черевної порожнини, захворювання нервової системи, гіповітаміноз, аскаридоз, погрішності в дієті і ін

Для динамічної кишкової непрохідності, на відміну від механічної, не характерні тяжкі порушення загального стану хворих, серцево-судинної діяльності, відсутні здуття живота, посилена перистальтика і симптоми подразнення очеревини.

Лікування динамічної кишкової непрохідності консервативне. Хворим призначають двосторонню новокаїнову блокаду, інфузійну терапію, повторні очисні або сифонні клізми. При пригніченні перистальтики призначають 1 мл 0,05% розчину прозерину, або 1-2 мл 0,5% розчину пиридостигмина броміду, або 1 мл пітуїтрин. При наявності симптомів перитоніту показано термінове оперативне втручання.

Виникненню механічної гострої кишкової непрохідності сприяють різні чинники. До сприяючих чинників відносять вроджені аномалії розвитку кишок і придбані їх зміни – рубці, спайки, перегини, чужорідні тіла, пухлини та ін Механічну гостру кишкову непрохідність викликають різке підвищення внутрішньочеревного тиску, фізичне перенапруження, рясний прийом їжі, бурхлива перистальтика або, навпаки, парез кишок і їх атонія.

Діагностика гострої кишкової непрохідності представляє певні труднощі, особливо на догоспітальному етапі.

Результати оперативного лікування гострої кишкової непрохідності залежать від особливостей її патогенезу та термінів виконання оперативного втручання. Серед хірургів побутує афоризм: «Чим довше хворий з гострою кишковою непрохідністю живе до операції, тим менше після неї».

Серед основних патогенетичних чинників виділяють такі: порушення водно-електролітного обміну і кислотно-основного стану внаслідок припинення всмоктування ізлівшіхся в просвіт кишок і втрати при блювоті травних соків; розвиток шоку внаслідок болю і гіповолемії на тлі секвестрації кишкового соку і транссудації плазми в стінку кишки і її просвіт; інтоксикацію, зумовлену некротичними змінами в кишкової стінки, утворенням токсичних продуктів внаслідок застою вмісту в кишці і бактеріальної його трансформації; порушення вуглеводного і білкового обміну, порушення кровообігу в системі ворітної вени внаслідок припинення припливу рідини в неї з кишок, в результаті блокади гілок ворітної вени.

При оцінці клінічної картини непрохідності слід пам’ятати про фазному перебігу захворювання, іоліморфності його симптомів. Необхідно враховувати час, що минув від початку захворювання, і вид непрохідності.

Провідними клінічними ознаками кишкової непрохідності є переймоподібний біль в животі, затримка стільця і ​​газів, здуття живота, посилена перистальтика кишок, блювання і частий стілець.

У клінічному перебігу кишкової непрохідності можна виділити три фази:

початкову, або фазу «ілеусного крику»;
фазу інтоксикації;
термінальну, або фазу перитоніту.

Початкова фаза триває 12-16 ч. Вона характеризується гострою, приступообразной, періодично повторюється болем. Біль іноді буває настільки сильною, що може розвинутися шок. У «світлі» проміжки при відсутності болю стан хворих задовільний. При огляді хворого в цей період можливі діагностичні помилки.

Фаза інтоксикації триває від 12 до 36 ч. У цей період біль стає постійною. З’являються здуття і асиметрія живота. Посилення перистальтики кишок не спостерігається. З’являється часта блювота. Пульс частішає, артеріальний тиск нормальний або дещо знижений. Затримка стільця і ​​газів повна, з’являється шум плескоту. Саме в цей період виявляють чіткі рентгенологічні ознаки непрохідності.

Термінальна фаза непрохідності розвивається через 36 годин від початку захворювання. Для цієї фази характерно різке погіршення загального стану хворого, порушення функцій цілого ряду органів і систем. Живіт різко здутий, перистальтика кишок не прослуховується. У вільній черевної порожнини чітко визначається рідина. Мова сухий, обкладений коричневим нальотом. Періодично з’являється калових блювота. Артеріальний тиск низький, пульс частий і слабкий.

Діагноз гострої кишкової непрохідності встановлюють на підставі даних ретельно зібраного анамнезу, клінічних ознак хвороби і результатів рентгенологічного та лабораторних досліджень.

При огляді живота особливу увагу слід звернути на його конфігурацію, стан грижових воріт, наявність видимої перистальтики кишок, а також післяопераційних рубців. Для початкової стадії гострої кишкової непрохідності характерний синдром Валя, який включає 4 місцевих ознаки:

видиму асиметрію живота;
видиму перистальтику кишок;
пальпована кишкову опуклість;
високий тимпаніт при перкусії.

При струсі черевної стінки в розтягнутій, переповненій рідиною кишці визначається шум плескоту (симптом Склярова). При перкусії черевної порожнини виявляють притуплення перкуторного звуку в області розташування пухлини, інфільтрату або переповненій петлі і скупчення рідини в пологих місцях черевної порожнини. При аускультації в початковій стадії кишкової непрохідності вислуховуються численні, різні але висоті і звуку кишкові шуми. При розвитку парезу, а потім і паралічу кишок (у термінальній стадії) кишкові шуми зникають і настає «мертва тиша». Огляд живота закінчують обов’язковим ректальним дослідженням, що дозволяє виявити обтурирующем просвіт товстої кишки пухлина, каловий «завал» або баллонообразное здуття прямої кишки (симптом Обухівської лікарні).

Дуже велике значення для діагностики мають рентгенологічні методи, що дозволяють виявити горизонтальні рівні рідини (чаші Клойбера).

У сумнівних випадках допустимо рентгенологічне контрастне дослідження суспензією барію сульфату з рентген-контролем через кожні 2 ч. При відсутності непрохідності барію сульфат заповнює сліпу кишку через 3 год, а сигмовидну ободочну кишку – через 6-9 ч. Якщо в кишці є перешкода, то контрастне речовина затримується на цьому рівні і далі не проходить.

Гостра кишкова непрохідність є абсолютним показанням до екстреної операції. У зв’язку з цим на догоспітальному етапі лікарю необхідно дотримуватися основний принцип медичної доктрини при наданні невідкладної допомоги – хворого з болем у животі треба негайно направити в хірургічний стаціонар для уточнення діагнозу. Уточнення діагнозу гострої кишкової непрохідності на догоспітальному етапі неприпустимо.

Comments are closed.