Хоріоепендіматіт

Хоріоепендіматіт (chorioependymatitis; синоніми: вентрикуліт, вентрикулярна менінгіт, перивентрикулярний енцефаліт) – запальне ураження вистилки (епендими) і судинних (хоріоідальних) сплетінь шлуночків головного мозку, що характеризується порушенням продукції, розробці і циркуляції цереброспінальної рідини. Як самостійне захворювання зустрічається рідко, значно частіше виникає синдром хоріоепендіматіта при лептоменінгіту і енцефалітах різної етіології і локалізації. Хоріоепендіматіт розвивається переважно в молодому віці, зазвичай пов’язаний з перенесеною інфекцією або травмою. Починається гостро або підгостро і супроводжується субфебрильною температурою тіла.

ЕТІОЛОГІЯ різна. Найбільш часто хоріоепендіматіт розвивається після грипу, ангіни, при хронічному тонзиліті, синуситі, отиті, абсцесі мозку, ревматизмі, закритих черепно-мозкових травмах, ускладнює енцефаліти, менінгіти різної етіології (менінгококовий, туберкульозний, бруцеллезний, сифілітичний), паразитарні ураження головного мозку (цистицеркоз , токсоплазмоз).

Партогенезом
Запальні зміни в шлуночках головного мозку при хоріоепендіматіте можуть бути результатом поширення збудників інфекції гематогенним шляхом, а також по периваскулярним просторів, лікворних шляхах і контактно (за наявності по сусідству з шлуночками мозку запального вогнища). В основі розвитку посттравматичного Х. лежить асептична запальна реакція в епендими, субепендімарном шарі, а також в судинних сплетеннях шлуночків мозку. У патогенезі велику роль відіграють алергічні стани та аутоімунні реакції.

Клінічна картина неспецифічна і обумовлена ​​насамперед порушенням продукції, розробці і циркуляції цереброспінальної рідини. Симптоматика складається з загальномозкових і розсіяних вогнищевих неврологічних симптомів. Особливість клінічної картини – поява неврологічних, в т.ч. і загальномозкових, симптомів у віддалені терміни після гострим або підгострим інфекції (грип, тонзиліт та ін.)

Гіпертензійного-гідроцефальний синдром проявляється дифузними головними болями, нудотою або блюванням, підвищенням тиску цереброспінальної рідини, що виявляються при спинномозковій пункції, іноді застійними дисками зорових нервів, а також «мерехтливими» симптомами порушення функції черепних нервів, ознаками ураження пірамідної системи, порушеннями чутливості і вестибулярно- мозжечкові функцій. Розвивається оклюзійний синдром. При ураженні базальних відділів III шлуночка виявляються порушення функції діенцефальних структур з клінічною картиною гіпоталамічного синдрому. Нерідко виникають атрофія зорового нерва і психічні розлади у вигляді психоорганічного синдрому. На краніограмми при цих двох синдромах визначаються ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску. У дітей спостерігається розходження швів і збільшення черепа (див. Гідроцефалія). При комп’ютерній томографії виявляють значне розширення шлуночків, нерідко деформованих внаслідок спайкового процесу. Дані ехоенцефалографії також вказують на розширення шлуночків головного мозку і лікворопроводящіх системи.

Неокклюзірующій хоріоепендіматіт може протікати з гіперсекреторной гідроцефалією (гостра стадія), арезорбтівная гідроцефалією, а іноді з внутрічерепним гіпотензивним синдромом (фіброзна стадія). Для хоріоепендіматіта, що протікає зі зниженням тиску цереброспінальної рідини, характерні головні болі тупого або стискаючого характеру, зменшуються в положенні лежачи або сидячи, загострюються або посилюються в положенні стоячи або при ходьбі. Іноді виникають короткочасні непритомні стани запаморочення. Розвиваються астеноневротичні симптоми, адинамія, астенія. При цьому синдромі нерідко виявляється невідповідність між тиском цереброспінальної рідини і даними краніографіі (в гострій стадії, при наявності загальномозкових симптомів і високого лікворного тиску, гіпертензійного ознаки на краниограмме можуть не виявлятися). Разом з тим в хронічній стадії гіпертензійного зміни на краниограмме можуть проявитися на тлі нормального або навіть низького тиску цереброспінальної рідини.

Протягом хоріоепендіматіта може бути гострим, підгострим, хронічним рецидивуючим, причому кожне загострення хвороби може бути зумовлена ​​неспецифічним впливом (інші інфекції, травма, переохолодження)

УСКЛАДНЕННЯ
При хронічних рецидивуючих формах розвивається стійка гідроцефалія з поступовою дифузної атрофією мозку. При оклюзійних формах можливі синдром Брунса – виникнення при змінах положення голови нападів сильного головного болю з запамороченням і блювотою, що супроводжуються порушеннями серцево-судинної діяльності та дихання. Іноді відбуваються спонтанні прориви цереброспінальної рідини з шлуночків головного мозку в субарахноїдальний простір по з’являтимуться шунт між шлуночками і іншими лікворних просторів мозку. В окремих випадках розвивається декомпенсація мозкового кровообігу.

Діагноз грунтується на поєднанні загальномозкових симптомів і «мерехтливих» осередкових симптомів (зазвичай порушень координації та статики), результатів додаткових методів дослідження. Хоріоепендіматіт важко диференціювати з пухлинами головного мозку, туберкулеми, лептоменінгіту.

ЛІКУВАННЯ
При хоріоепендіматіте інфекційної етіології проводять противоинфекционную, гипосенсибилизирующие і, за показаннями, дегідратаційних терапію. Показана санація місцевих осередків інфекції (хронічний тонзиліт, гайморит, каріозні зуби, отит та ін), при загостренні ревматизму призначають противоревматическое лікування. Проводять також розсмоктуючу терапію (лидаза, бійохінол), використовують біогенні стимулятори (гумізоль, склоподібне тіло, алое та ін), вітаміни групи В, нікотинову кислоту. При астеноневротичний синдроми показані малі транквілізатори і загальнозміцнюючу лікування. Іноді при глибокому фіброзірующій процесі з важкими ліквородинамічними порушеннями роблять оперативне втручання – розсічення спайок з відновленням прохідності лікворних шляхів. З метою реабілітації може бути рекомендована бальнеофізіотерапії.

Comments are closed.