Гепатит D.

Гепатит D – вірусна інфекція, яка призводить до запалення печінки, також відомий як дельта-гепатит. Ця хвороба печінки переважно зустрічається одночасно з гепатитом B: збудник дельта-інфекції не може розмножуватися в організмі людини без присутності «помічника» – вірусу гепатиту В (HBV).

Збудник гепатиту D – РНК-вірус (HDV) – передається через кров. Заразитися їм можна не тільки, скажімо, при переливанні крові, але також в більш «природних» умовах – наприклад, при незахищеному сексі (за наявності мікротравм на статевих органах та ін) Дельта-інфекція розвивається при безпосередньому потраплянні вірусу в кров, який далі з кровотоком потрапляє у печінку.
Як можна заразитися гепатитом D?

Найбільший ризик представляють медичні маніпуляції, що порушують цілісність слизових оболонок, шкіри – в першу чергу ін’єкції.
Статевим шляхом – при незахищених гетеро-і гомосексуальних (частіше) контактах.
Вертикальним шляхом (вірус долає трансплацентарний бар’єр) – зараження дитини від матері (вагітність, пологи).
Побутовий контакт – коли існують осередки інфекції в родині, і через мікротравми здорові члени сім’ї заражаються від хворих.
Трансплантація органів від зараженого донора.
Не відкидається ймовірність передачі HDV через комах – однак ризик зараження існує тільки в ендемічних (небезпечних) по дельта-інфекції регіонах, а це переважно Азія, Африка.

Види і типи гепатиту D

Гепатит D має спочатку гострий перебіг і зустрічається в двох формах:

Коінфекції – при одночасному інфікуванні вірусом гепатиту В і дельта-вірусом.

Суперінфекції – при з зараженні HDV після перенесеного гепатиту B (тобто за наявності поверхневого антигену HBV).

Також вчені виявили два типи перебігу даного захворювання:

У 90% пацієнтів розвивався гепатит високої активності, який переходив у цироз печінки.
У 10% пацієнтів відзначався Непрогрессірующая гепатит.

Також за географічним критерієм виділяють три генотипу збудника (HDV) – I, II і III. У Східній Європі найбільш поширений перший.
Симптоми гепатиту D

Гепатит D різноманітний у своїх проявах – можуть зустрічатися випадки від безсимптомного носійства до блискавичного (фульмінантного) гепатиту, який переходить у цироз печінки.

Інкубаційний період становить 3-7 тижнів. Ще до появи жовтяниці (переджовтяничний період) можуть відмічатися такі симптоми, як втрата апетиту, нудота, підвищена стомлюваність, млявість, підвищена температура тіла, біль у суглобах. У разі суперінфекції переджовтяничний період буде менше, ніж при коінфекції – близько 4-5 днів.

Далі розвиваються симптоми, що знаменують початок жовтяничного періоду: пожовтіння шкіри та склер, поява темної сечі та світлого стільця; наростання симптомів інтоксикації; біль у правому підребер’ї; збільшуються печінка і селезінка. При суперінфекції відзначається лихоманка, що триває 3-5 діб. У більшості пацієнтів з суперінфекцією на 15-32 день після початку жовтяничного періоду підвищується рівень печінкових ферментів – трансаміназ (АЛТ, АСТ). Наростають симптоми інтоксикації, посилюється біль у правому підребер’ї, печінка збільшується в розмірах.

Що стосується змін у печінці, яку вражає дельта-вірус, цей вид гепатиту не виявляє специфічних ознак: як і у випадку багатьох інших хвороб печінки відзначаються запалення і некроз (омертвіння). Найчастіше некроз гепатоцитів більш виражений, ніж запалення. У разі форми коінфекції розвиваються симптоми, характерні для гострої форми гепатиту В. У разі суперінфекції помітні симптоми гострого запалення і хронізації запалення печінки, спровоковані перенесеною інфекцією HBV. Поразка гепатоцитів обумовлює розвиток геморагічного синдрому, симптоми якого – схильність до розвитку гематом після найменших ударів, кровоточивість ясен, часті кровотечі з носа.

Гострий дельта-гепатит може закінчитися або одужанням, або переходом у хронічну форму гепатиту. Відновлення займає довше часу, ніж при гепатиті В, тривалий час зберігається підвищена стомлюваність.

Хронічний гепатит D, який призводить, до цирозу печінки, може розвиватися за трьома сценаріями:

із швидким прогресуванням у хронічний активний гепатит (1-2 роки);
з повільним прогресуванням (від 10 років і більше);
зі стабільним перебігом процесу (до 10 років).

Діагностика та лікування гепатиту D

Як і при інших вірусних гепатитах, важливо визначити діагностичні маркери інфікування – це дельта-антиген, антитіла до нього класу IgG і IgM, генетичний матеріал вірусу (РНК). З цією метою використовують різні серологічні методи – імуноферментний, імунофлюоресцентний, імунопероксидазний, радіоімунний аналізи. Генетичний матеріал виявляють за допомогою методики ПЛР.

Рівень АЛТ, АСТ, білірубіну вимірюють не тільки для діагностики захворювання, але і протягом лікування для моніторингу стану пацієнта. Лікування гепатиту D полягає в противірусної терапії, спрямованої в основному на знищення HBV, а також підтримуючої терапії.

Comments are closed.