Дефібриляція: показання, правила проведення

Швидка допомога – Техніка реанімаційної допомоги

24n

Мал. 24. Розташування електродів при дефібриляції
Швидке надання реанімаційної допомоги, що включає ШВЛ і непрямий масаж серця, виправдано вважається запорукою успіху реанімації. Однак тільки з їх допомогою серцевий ритм відновлюється рідко. У більшості випадків причиною раптової зупинки кровообігу є стійка фібриляція шлуночків, і тільки невідкладна електрична дефібриляція дозволяє відновити серцеву діяльність. Клінічний досвід показує, що чим раніше проведена дефібриляція, тим більше шансів на успіх пожвавлення, хоча успішний результат можливий і в тих випадках, коли з яких-небудь технічних причин дефибрилляция була проведена через 45- 60 хв після клінічної смерті. Безумовно, такі випадки відносяться до винятків.

З впровадженням в клінічну практику моніторного спостереження і можливістю диференціації характеру порушень електричної активності серця (фібриляція шлуночків, шлуночкова тахісістолія, ідіовентрікулярний ритм, асистолія) утвердилася думка, що електричну дефібриляцію слід використовувати тільки після ЕКГ-контролю. У практичній діяльності негайний ЕКГ-контроль не завжди можливий. Тому рекомендується, незважаючи на відсутність даних ЕКГ, як можна швидше провести дефібриляцію щоб уникнути втрати часу, необхідного для відновлення серцевої діяльності, а так як напруга пробного розряду не повинно перевищувати 3-4 кВ, то і при подальшій дефібриляції шкідливу дію струму буде мінімальним.

Основний принцип електричної дефібриляції серця полягає в синхронізації процесів збудження м’язових волокон міокарда і провідної тканини після нанесення короткочасного і сильного електричного імпульсу (Н. Л. Гурвич з співавт., 1977).

Можна використовувати два металеві електроди з ізолюючими рукоятками; один з електродів притискають в області верхівки серця, а інший – по правій парастернальних лінії в другому – третьому міжребер’ї (рис. 24). Якщо на передній стінці грудної клітини фіксовані електроди кардіомонітор, то один з електродів дефібрилятора слід помістити в лівій пахвовій області, а інший – в області яремної ямки таким чином, щоб лінія, що з’єднує ці дві точки, пройшла через верхівку серця.

Для зменшення опору шкіри використовують електропровідну пасту, нанесену на електроди, або електроди попередньо обшивають декількома шарами марлі і змочують перед дефибрилляцией фізіологічним розчином натрію хлориду. Щоб уникнути опіків шкіри, для зменшення опору і відповідно зниження сили струму необхідно щільно притискати електроди дефібрилятора до тіла хворого. Крім того, електроди не повинні стикатися один з одним і між ними не повинно бути токопроводящей пасти або рідини, так як це може викликати коротке замикання і електрична дефібриляція буде неефективною.

Розташування електродів при дефібриляції

Під час проведення розряду реаніматори не повинні торкатися до хворого або до металевих поверхонь електродів; весь медперсонал повинен відійти від місця реанімації щоб уникнути контакту з хворим, ліжком і електричними приладами. Крім того, необхідно припинити подачу кисню для запобігання пожежі при розряді конденсатора. При наявності ручного або ножного вимикача дефібриляцію може проводити одна людина, при відсутності цих пристосувань потрібна допомога кількох людей. На час дефібриляції припиняють ШВЛ і зовнішній масаж серця, щоб уникнути пошкодження електричним струмом персоналу, який надає реанімацію.

Конденсатор слід зарядити безпосередньо перед дефибрилляцией, якщо ж проведення розряду не знадобилося, апарат необхідно відразу ж розрядити за допомогою кнопки «Скидання» для запобігання нещасного випадку. Електрокардіоскопу в кардіомонітор має спеціальний пристрій, що охороняє його від ушкодження під час дефібриляції.

Портативні електрокардіографи, так само як і зовнішні кардіостимулятори на батареях, на час проведення електричного розряду слід відключати.

Відразу ж після дефібриляції необхідно продовжити зовнішній масаж серця, штучна вентиляція легенів, зробити запис ЕКГ і при відновленні електричної активності серця переконатися в його механічної спроможності. Для цього припиняють зовнішній масаж серця і визначають пульсацію на великих магістральних артеріальних судинах (сонної, стегнової, плечової артеріях). При відсутності пульсації, навіть при наявності на ЕКГ шлуночкових комплексів, а тим більше триваючої фібриляції шлуночків або асистолії необхідне відповідне лікування в залежності від характеру змін на ЕКГ. Безперечно, в будь-якому випадку доцільно ще раз переконатися в тому, що ШВЛ і зовнішній масаж серця проводяться правильно. Крім того, слід налагодити постійну подачу кисню в ручний дихальний апарат для досягнення 100% концентрації кисню у вдихуваному повітрі. Доведено, що зупинка кровообігу крім розвитку вираженої гіпоксемії супроводжується метаболічним ацидозом, і тому в ряді випадків електрична дефібриляція або інші методи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності, неефективні. Одним з важливих методів боротьби з цим ускладненням є корекція розладів кислотно-лужного стану та в першу чергу ліквідація метаболічного ацидозу.

Як тільки випадає нагода забору проб крові, необхідно провести дослідження показників кислотно-лужного стану та подальшу його корекцію здійснювати відповідно до отриманих лабораторними даними.

Дуже часто після зменшення ацидозу підвищується ефективність дефібриляції. Подальша корекція залишкового ацидозу призводить до поліпшення функції серцево-судинної системи.

Невідкладні стани в клініці внутрішніх хвороб. Грицюк А.И., 1985р.

Comments are closed.