Дародіпін (ліки).

Дародіпін (darodipine, PY 108-068) – похідне дигідропіридину, випробуваний при ішемічному інсульті. Препарат раніше застосовували при артеріальній гіпертензії та стенокардії напруги. При гострій фокальної ішемії мозку у тварин дародіпін підвищує насичення тканини мозку киснем, покращує відновлення порушених неврологічних функцій, знижує частоту летальних результатів [Wiernsperger N., Gygax P. 1984]. Перші клінічні випробування при інсульті показали, що малі дози препарату поліпшують мозковий кровотік в ішемізованої зоні, тоді як великі дози можуть погіршувати кровоток у періінфарктной області [van den Kerckhoff W., Rewers LR 1985]. Пілотне дослідження, засноване на пероральному застосуванні дародіпіна в дозі 150 мг / добу протягом перших 48 годин з моменту розвитку ішемічного інсульту, довело відносну безпечність препарату і виявило тенденцію до поліпшення функціонального відновлення [Oczkowski WJ, Hachinski V. 1989]. Однак достовірних відмінностей в результатах інсульту і показниках летальності з групою “плацебо” не виявлено. Побічним ефектом препарату є минуща артеріальна гіпотонія.

Ісрадіпін (ліки)

Ісрадіпін (isradipine) – антагоніст потенціал-залежних кальцієвих каналів дигідропіридинового групи, що зменшує розміри інфаркту мозку при експериментальному ішемічному інсульті [Sauter A., Wiederhold KH 1990]. Дослідження ісрадіпін в клініці припинені унаслідок виражених побічних ефектів препарату [Azcona A., Lataste X. 1990, Lataste X., Maurer W. 1992].

Флунаризин (flunarizine)

Флунаризин (flunarizine) – похідне дигідропіридину, потенційний інгібітор T-типу потенціал-залежних кальцієвих каналів. Препарат широко використовують для лікування вестибулярних порушень і профілактики мігрені.

Рандомізовані випробування флунаризин при гострому ішемічному інсульті не підтвердили його нейропротектівних ефектів, а також впливу на рівень АТ [Limburg M., Hijdra A. 1990, Prange H., Hartung J. 1991].

Цереброкраст (cerebrokrast)

Цереброкраст (2,6-диметил-3 ,5-біс [(2-пропоксіетоксікар-боніл-4-(2 – діфторметоксіфеніл)] -1,4-дігідроксіпірідін) відрізняється від німодипіну та інших відомих похідних дигідропіридину наявністю в структурі діфторметоксігруппи, яка підсилює ліпофільність молекули і церебральну селективність вазоділатірующего дії.

В експерименті на ізольованих судинах мозку цереброкраст проявляє спазмолітичну дію в концентраціях, в 1000 разів менших, ніж на артеріях кінцівок. Встановлено високу ефективність препарату при спазмах мозкових судин, що виникають у результаті впливу спазмогенний, а також після розвиненого субарахноїдального крововиливу. Виявлено його відносна безпека і добра переносимість. Не встановлено значущого впливу препарату на системний артеріальний тиск, реологічні та згортають властивості крові.

У групі хворих з каротидного ішемічним інсультом, лікованих цереброкрастом, тенденція до прискореного та більш повного регресу неврологічних порушень, а також до поліпшення функціонального відновлення відзначена тільки у 22,5% хворих з початково “м’яким” плином інсульту.

У групі хворих зі станом середньої тяжкості виявлена ​​тенденція до нормалізації спонтанної біоелектричної активності мозку під впливом цереброкраста: достовірно наростала потужність альфа-діапазону ЕЕГ в потилично-центральних відділах півкуль, переважно на ураженій стороні, у зв’язку з чим згладжувалася міжпівкульна асиметрія по альфа-ритму; зменшувалася вираженість дифузної повільної (сигма, тета) активності. Порівняльний аналіз усереднених картограм ЕЕГ на 6-у добу після розвитку інсульту підтвердив більш повну нормалізацію патерну ЕЕГ на фоні застосування цереброкраста в порівнянні з плацебо.

При важких формах захворювання переваг лікування цереброкрастом не встановлено; більш того, спостерігається тенденція до сповільнення відновних процесів і погіршення клінічного результату інсульту. Нейрофізіологічне моніторування підтвердило клінічні висновки про наростання негативних впливів цереброкраста при його введенні тяжкохворим з утяжелением ішемічного інсульту і дозволило пояснити його несприятливі ефекти розвитком синдрому “обкрадання” в зоні ішемічного вогнища за рахунок вираженої вазодилатації у перифокальною області [Гусєв Є.І., Скворцова В. І. 1995, Гусев Е.И., Скворцова В.И. 2001].

ФАТ рецепторів антагоністи

Дослідження властивостей ФАТ привели до відкриття цілого ряду сполук – антагоністів ФАТ, блокуючих дію ФАТ на рівні ФАТ-рецепторів.

Всю велику групу ФАТ-антагоністів можна розділити на з’єднання неліпідние природи і з’єднання, в структурі яких є певні ліпідні фрагменти.

У числі неліпідних антагоністів ФАТ слід відзначити велику групу природних і синтетичних сполук (кадсуренон, BN52021, L-652, L-731, L-659, L-989), що містять тетрагідрофурановое кільце [Rollsen, WNA (1990)], тріазолобенздіазепіни (алпразолам, триазолам, WEB2086) [Koltai, M., Guinot, P., ea., (1994)], похідні пірролло-[1,2-с] тіазолу (RP48740, RP52770) [Lave , D., James, C., ea., (1989)], 1,4-дигідропіридини [Ortega, MP, Garcia, MDC, ea., (1990)] та інші сполуки (див. огляд [Koltai, M. , Guinot, P., ea., (1994)]).

Одним з перших синтетичних антагоністів ліпідної природи був CV-3988 [Terashita, ZI, Tsushima, S., ea., (1983)]. CV-3988 в інтервалі концентрацій 0,1-0,15 мкМ інгібував зв’язування [3Н] ФАТ з тромбоцитами, а також секрецію і агрегацію тромбоцитів [Terashita, ZI, Tsushima, S., ea., (1983)].

CV-3988 проявляє в 1000 разів більше низьку спорідненість до ФАТ-рецепторів у порівнянні з ФАТ [Terashita, ZI, Tsushima, S., ea., (1983)].

Дослідження біологічної активності синтетичних і клітинних аналогів ФАТ показали, що різні модифікації типу зв’язку в положенні sn-1, а також залишків в положеннях sn-2 і sn-1 призводять до появи у ліпідних аналогів властивостей ФАТ-антагоністів [Мелікянц А.Г., Колоскова О.Є., ea., (1991), Музя Г.І., Шестаков К.А., ea., (1995)]. На основі отриманих експериментальних даних про властивості агоністів та антагоністів ФАТ була сформульована концепція молекулярної будови ФАТ-рецептора [Godfroid, JJ, Dive, G., ea., (1991)].

Comments are closed.