Червоний вовчак.

Червоний вовчак, незаразних хронічне запальне захворювання, назване так за характерним почервоніння шкіри, що нагадує, як говорили колись, смуги червоності на шкірі після вовчих укусів або червонуваті вовчі щоки (лат. Lupus erythematosus, від lupus – вовк, erythema – почервоніння). Червоний вовчак не має нічого спільного з вовчаком звичайної (туберкульозної) – рідкісної форми туберкульозу, що призводить до утворення типових рудувато-бурих вузлів на шкірі.

Червоний вовчак проявляється різноманітними симптомами і протікає або у формі шкірної дискоїдний червоний вовчак (ДКВ), або з ураженням внутрішніх органів у формі системного червоного вовчака (СЧВ). При ДКВ на шкірі (в більшості випадків на обличчі та інших відкритих частинах тіла, доступних сонячному світлі) утворюються характерні округлі підняті бляшки з почервонінням і лущенням, в центрі яких часто спостерігається рубцювання; внутрішні органи, як правило, не уражаються.

ВКВ – захворювання ревматичної природи, тобто відноситься до тієї ж групи хвороб, що і ревматоїдний артрит. При ВКВ можливі важкі ураження суглобів, шкіри, нервової системи, нирок і інших внутрішніх органів. Шкірні зміни можуть бути такими ж, як при ДКВ, або виявлятися почервонінням і висипом на вилицях в характерній формі метелика на обличчі, а проте нерідко шкіра залишається нормальною.
Поширення.
Червоний вовчак в основному страждають молоді жінки. Серед хворих ДКВ семеро з десяти – жінки у віці бл. 30 років і старше, серед хворих ВКВ дев’ять з десяти – жінки, у половини з них перші симптоми захворювання з’являються між 15 і 25 роками.

Причина
ДКВ невідома, як і причина 90% випадків ВКВ; в 10% це, мабуть, побічний ефект лікарської терапії, наприклад прокаїнамідом (новокаїнамідом), який призначають при серцевої аритмії.

Припускають, що червоний вовчак має аутоімунне походження, тобто викликана алергічними реакціями особливого типу, при яких в організмі хворого виробляються антитіла (аутоантитіла) до власних тканин, як ніби він вакцинована проти самого себе. Причини таких алергічних реакцій залишаються неясними.
Діагноз.
При ВКВ відбувається пошкодження частини лейкоцитів і з них вивільняються ядерні компоненти (нуклеопротеїнів), що зазнають в плазмі крові певні зміни. Цей ядерний матеріал, поглинений іншими лейкоцитами, змінює їх властивості, перетворюючи в т.зв. LE-клітини (LE – від lupus erythematosus). Мабуть, подібним чином діють аутоантитіла, спрямовані проти ядерного матеріалу власних тканин і звані тому антинуклеарних (антиядерні). У зв’язку з цим при діагностиці ВКВ виявляють LE-клітини і антинуклеарні аутоантитіла, а також визначають кількість певних сироваткових білків, вміст яких падає в активній фазі аутоімунного захворювання.

Лікування.
Шкірні висипання можна лікувати кремами або мазями, що містять сонцезахисні речовини і кортикостероїди. При виражених шкірних проявах високоефективні протималярійні лікарські засоби. Більш активна насильства терапія, зокрема призначення преднізону всередину, застосовується в основному при ураженнях внутрішніх органів, але вона допомагає і при шкірних проявах.

Прогноз.
Багато хворі ВКВ у слабо вираженою або хвилеподібно поточної формі здатні вести нормальний спосіб життя. Тривалість захворювання залежить від його тяжкості і від того, які органи переважно вражені. Найчастіше причиною смерті служать необоротне пошкодження нирок і інфекція. Починаючи з середини 1950-х років в результаті постійного поліпшення терапії спостерігається значне збільшення тривалості життя хворих ВКВ.

Comments are closed.