Бар’єрні функції.

Бар’єрні функції – фізіологічні механізми (бар’єри), що забезпечують захист організму і окремих його частин від змін навколишнього середовища і збереження необхідного для їх нормальної життєдіяльності сталості складу, фізико-хімічних і біологічних властивостей внутрішнього середовища (крові, лімфи, тканинної рідини).

Умовно розрізняють зовнішні і внутрішні бар’єри. До зовнішніх бар’єрів відносять шкіру, органи дихання, травлення, нирки, а також слизові оболонки рота, носа, очей, статевих органів. Шкіра охороняє організм від механічних, радіаційних та хімічних впливів, перешкоджає проникненню в нього мікроорганізмів, отруйних речовин, сприяє виведенню деяких продуктів метаболізму. В органах дихання, крім обміну газів, відбувається очищення вдихуваного повітря від пилу і дрібнодисперсних шкідливих речовин. Протягом травного тракту здійснюються специфічна обробка попадають у нього харчових речовин, видалення не використаних організмом продуктів, а також газів, що утворюються в кишечнику при бродінні. У печінці знешкоджуються чужорідні отруйні сполуки, що надходять з їжею або утворюються в процесі травлення. За рахунок функції нирок забезпечуються сталість складу крові, виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин.

Внутрішні бар’єри регулюють надходження з крові в органи і тканини необхідних для їх діяльності речовин і своєчасне виведення кінцевих продуктів клітинного метаболізму, забезпечують сталість оптимального складу тканинної (позаклітинної) рідини. Одночасно вони перешкоджають надходженню з крові в органи і тканини чужорідних та отруйних речовин.

Внутрішні бар’єри отримали різні назви: тканинних, гематопаренхіматозних, судинно-тканинних і т.д. Найбільшого поширення набув термін «гістогематичні бар’єри». Особливістю гістогематичні бар’єру є його виборча (селективна) проникність, тобто здатність пропускати одні речовини і затримувати інші. Особливо важливе значення для життєдіяльності організму мають спеціалізовані бар’єри. До них відносять гематоенцефалічний бар’єр (між кров’ю і центральною нервовою системою), гематоофтальмічний бар’єр (між кров’ю і внутрішньоочної рідиною), гематолабірінтний бар’єр (між кров’ю і ендолімфою лабіринту), бар’єр між кров’ю і статевими залозами. До гістогематичні бар’єри відносять також бар’єри між кров’ю і рідкими середовищами організму (цереброспінальної рідиною, лімфою, плевральній і синовіальній рідинами) – так званий гематолікворний, гематолімфатіческій, гематоплевральний, гематосіновіальний бар’єри. Бар’єрними властивостями, що захищають плід, що розвивається, володіє і плацента.

Основними структурними елементами гістогематичні бар’єрів є ендотелій кровоносних судин, базальна мембрана, до складу якої входить велика кількість нейтральних мукополісахаридів, основне аморфне речовина, волокна і т.д. Структура гістогематичні бар’єрів визначається в значній мірі особливостями будови органа та варіює залежно від морфологічних і фізіологічних особливостей органу і тканини.

В основі бар’єрних функцій лежать процеси діалізу, ультрафільтрації, осмосу, а також зміна електричних властивостей, розчинності в ліпідах, тканинного спорідненості або метаболічної активності клітинних елементів. Важливе значення у функції деяких гістогематичні бар’єрів надається ферментному бар’єра, наприклад, в стінках мікросудин мозку і навколишнього їх сполучнотканинної строми (гематоенцефалічний бар’єр) – виявлена ​​висока активність ферментів – холінестерази, карбоангідрази, ДОФА-декарбоксилази і ін Ці ферменти, розщеплюючи деякі біологічно активні речовини , перешкоджають їх проникненню в мозок.

Функціональний стан гістогематичні бар’єру визначається співвідношенням концентрацій тієї чи іншої речовини в органі і омиваючої його крові. Ця величина отримала назву коефіцієнта проникності, або коефіцієнта розподілу.

Бар’єрні функції змінюються в залежності від віку, статі, нервових, гуморальних і гормональних взаємовідносин в організмі, тонусу вегетативної нервової системи, численних зовнішніх і внутрішніх впливів. Зокрема, вплив на організм іонізуючого випромінювання викликає зниження захисної функції гістогематичні бар’єрів, причому ступінь зниження і оборотність функціональних змін залежать від величини поглиненої дози. На проникність гістогематичні бар’єрів впливають також механічні та термічні дії. Відзначено виборче зміна проникності клітинних мембран гістогематичні бар’єрів при введенні в організм психотропних препаратів, етанолу.

Різні патологічні стани можуть порушувати проникність гістогематичні бар’єрів. наприклад, при менінгоенцефаліті різко підвищується проникність гематоенцефалічного бар’єру, що викликає різного роду порушення цілісності навколишніх тканин. Проникність гістогематичні бар’єрів можна змінювати цілеспрямовано, що знаходить застосування в клініці (наприклад, для підвищення ефективності хіміотерапевтичних препаратів).

Comments are closed.