Адреноблокатори бета: загальні відомості.

Адреноблокатори бета – лікарські засоби, що перешкоджають взаємодії катехоламінів з бета-адренорецепторами. Володіють антиангінальну, антиаритмічну, гіпотензивну дію.

Бета-адреноблокатори перешкоджають дії катехоламінів на серце. Вони застосовуються при стенокардії, артеріальної гіпертонії і порушеннях ритму серця.

При стенокардії вони знижують частоту і силу серцевих скорочень і, отже, споживання серцем кисню.

Дія бета-адреноблокаторів при артеріальній гіпертонії вивчено недостатньо. Можливо, воно опосередковано зменшенням серцевого викиду, виділення норадреналіну з симпатичних закінчень, секреції реніну та активності стовбурових симпатичних центрів.

Застосування бета-адреноблокаторів при порушеннях ритму серця засноване на їх здатності знижувати швидкість спонтанної діастолічної деполяризації клітин – водіїв ритму синусового та АВ-вузлів, а також швидкість проведення збудження в передсердях і АВ-вузлі.

Ці кошти використовуються також для полегшення симптомів тиреотоксикозу і при тахікардії і аритміях у хворих з феохромоцитомою.

Крім того, їх призначають при мігрені, есенціальний тремор, гіпертрофічної кардіоміопатії і розшаровуванні аорти.

У деяких випробуваннях тривале застосування бета-адреноблокаторів знижувало смертність після інфаркту міокарда. Можливо, це було обумовлено антиаритмічну дію, попередженням повторного інфаркту і зниженням розмірів інфаркту.

Дія бета-адреноблокаторів:

– Частота серцевих скорочень (ЧСС) зазвичай знижується. Винятки: піндолол і ацебутолол кілька збільшують ЧСС через їх внутрішньої симпатоміметичної активності.

– Споживання кисню міокардом знижується. Це обумовлено зниженням ЧСС і сили серцевих скорочень.

– Загальне периферичний опір судин і судинний опір в нирках збільшуються. На тлі блокади бета-адренорецепторів проявляється судинозвужувальну дію ендогенних катехоламінів, взаємодіючих з альфа1-адренергічними рецепторами. Ризик збільшення загального периферичного опору судин зменшується при введенні селективних бета1-адреноблокаторів (метопрололу, атенололу та бетаксололу).

– Глюконеогенез і глікогеноліз придушуються.

– Цукрознижуючі дію інсуліну посилюється.

– АРП знижується (оскільки придушення секреції реніну опосередковується в основному бета1-адренорецепторами).

– Опір дихальних шляхів зростає. Неселективні бета1-адреноблокатори можуть викликати бронхоспазм. Селективні бета1-адреноблокатори рідше викликають бронхоспазм, хоча у деяких хворих навіть низькі дози цих препаратів збільшують опір дихальних шляхів.

Адреноблокатори бета: фармакологічні властивості

У США випускають 14 препаратів бета-адреноблокаторів – атенолол, ацебутолол, бетаксолол, бісопролол, картеолол, лабеталол, метопролол, надолол, пенбутолол, піндолол, пропранолол, соталол, тимолол і есмолол.

В інших країнах у продажу є також алпренолол, бевантолол, ділевалол, окспренолол (в США ці кошти поки випробовуються). Їх клінічна ефективність в основному схожа.

Досить багато уваги приділялося додатковим властивостям бета-адреноблокаторів – кардиоселективности, хінідіноподобному дії, внутрішньої симпатоміметичної активності і жиророзчинні. Насправді ж ці властивості не мають великого клінічного значення.

Хінідіноподобное (мембраностабілізуючу, місцевоанестезуючу) дію найбільш виражено у пропранололу, хоча навіть у цього препарату дана дія, мабуть, не відіграє суттєвої ролі.

Бета-адреноблокатори розрізняються за розчинністю у воді і ліпідах. Жиророзчинні засоби (пропранолол, метопролол, окспренолол, бісопролол) легко всмоктуються в ШКТ, швидко метаболізуються в печінці, мають великі обсяги розподілу і добре проникають через гематоенцефалічний бар’єр. Навпаки, водорозчинні бета-адреноблокатори (ацебутолол, атенолол, бетаксолол, картеолол, есмолол, надолол, соталол) всмоктуються гірше, метаболізуються повільніше і їх Т (1/2) довшим. Тому водорозчинні препарати можна приймати 1 раз на добу.

При порушенні функції печінки подовжується Т (1/2) жиророзчинних бета-адреноблокаторів, а при порушенні функції нирок – водорозчинних. На цьому заснований вибір засобів даної групи у хворих з печінковою та нирковою недостатністю.

Незважаючи на те що водорозчинні препарати гірше проникають через гематоенцефалічний бар’єр, центральні ефекти (сонливість, загальмованість, депресія, галюцинації) описані не тільки у жиророзчинних, але й у водорозчинних бета-адреноблокаторів.

Деякі бета-адреноблокатори чинять на бета-адренорецептори стимулюючу дію (тобто є їх частковими агоністами). Це властивість було названо внутрішньої симпатоміметичної активності. Воно характерне для піндолола, алпренолол, ацебутолола, картеолола, ділевалола і окспренолол. Ці речовини не знижують або мало знижують ЧСС в спокої, але блокують збільшення ЧСС при фізичному навантаженні або дії бета-адреностимуляторів (наприклад, ізопреналіну). Препарати з внутрішньої симпатоміметичної активністю показані при брадикардії.

Піндолол виявляє деякий судинорозширювальний ефект (мабуть, через стимуляції периферичних бета2-адренорецепторів).

Бета-адреноблокатори з внутрішньої симпатоміметичної активністю менше впливають на ліпідний профіль крові, ніж чисті блокатори. Теоретично вони повинні бути протипоказані при тиреотоксикозі, гіпертрофічної кардіоміопатії, розшаровуванні аорти і тахиаритмиях.

Адреноблокатори бета: Кардіоселективність

Типовий неселективний бета-адреноблокатор – це пропранолол. Він є конкурентним блокатором і бета1-адренорецепторів, і бета2-адренорецепторів.

До неселективним бета-адреноблокаторами відносяться також алпренолол, картеолол, ділевалол, надолол, окспренолол, пенбутолол, піндолол, соталол і тимолол.

Метопролол, есмолол, ацебутолол, атенолол і бетаксолол володіють деякою вибірковістю щодо бета1-адренорецепторів.

Теоретично селективні бета1-адреноблокатори мають меншою мірою викликати звуження бронхів і артеріол, ніж неселективні. Однак явних клінічних переваг селективних бета1-адреноблокаторів виявлено не було – можливо, через те, що ця вибірковість лише відносна. Навіть у терапевтичних дозах ці засоби можуть викликати бронхоспазм.

Адреноблокатори бета: побічні ефекти

Більшість побічних ефектів бета-адреноблокаторів (крім впливу на ЦНС) обумовлено їх основною дією. Це – посилення серцевої недостатності у хворих, у яких компенсаторним фактором служить підвищений симпатичний тонус; бронхоспазм у хворих на бронхіальну астму; провокування гіперглікемії у хворих на цукровий діабет, що одержують інсулін (через блокаду контринсулярного дії катехоламінів та усунення адренергічних симптомів насувається гіпоглікемії); розвиток гіпокаліємії у хворих на цукровий діабет або з нирковою недостатністю з порушеною переносимістю іонів калію; звуження артеріол, в тому числі – коронарних; підвищення концентрації тригліцеридів і зниження – ЛПВЩ.

Вплив на ліпідний профіль крові (і, можливо, на артеріоли) у часткових агоністів бета2-адренорецепторів виражено менше або відсутній.

Адреноблокатори, адреностимулятори і зміни обміну ліпопротеїдів

Наведені дані отримані головним чином при обстеженні хворих на артеріальну гіпертонію.

– Неселективні бета-адреноблокатори (наприклад, пропранолол) підвищують рівень холестерину ЛПДНЩ і тригліцеридів у сироватці і незначно знижують рівень холестерину ЛПВЩ. Рівень загального холестерину і холестерину ЛПНЩ суттєво не змінюється.

– Селективні бета1-адреноблокатори меншою мірою впливають на вміст ЛПВЩ. Препарати, що володіють внутрішньої симпатоміметичної активності, не збільшують концентрацію тригліцеридів; можливе невелике, але стійке збільшення вмісту ЛПВЩ. Потужні селективні бета 2-адреностимулятори при достатній концентрації в крові також підвищують вміст ЛПВЩ.

– Альфа1-адреноблокатори завжди підвищують вміст ЛПВЩ і знижують концентрацію тригліцеридів у сироватці. Іноді незначно знижуються рівні загального холестерину і холестерину ЛПНЩ.

Адренорецептори: раптова відміна бета-адреноблокаторів

Тривалий прийом бета-адреноблокаторів збільшує чутливість або число бета-адренорецепторів. Тому після відміни цих препаратів ендогенні катехоламіни – адреналін і норадреналін, – взаємодіючи з бета-адренорецепторами міокарда, викликають надмірне почастішання і посилення серцевих скорочень. Різка, навіть короткочасна відміна бета-адреноблокаторів викликає рикошетне артеріальну гіпертонію і тахікардію, а у хворих на ІХС може спровокувати напад стенокардії або інфаркт міокарда. Щоб попередити ці ускладнення, бета-адреноблокатори відміняють поступово, знижуючи дозу протягом декількох діб.

Comments are closed.